У Німеччині взяла початок континентальна першість із футболу, що триватиме з 14 червня по 14 липня в десяти містах.
Національна команда України, вчетверте поспіль, у когорті тих, що прагнуть тріумфувати в Європі. Нашу збірну охороняють додатково. Про це заявила міністерка внутрішніх справ ФРН Ненсі Фезер. У день відкриття турніру Україна презентувала відеоролик із кадрами руйнувань москалями рідних населених пунктів українських гравців: «Наші міста також хотіли б приймати Євро, але зараз вони змагають не за турнір, а за свободу. Ми закликаємо всі країни-учасниці чемпіонату Європи допомагати Україні».
Тринадцять українських футболістів репрезентували своє місто чи селище, що поруйноване москвинськими терористами або тимчасово окуповане: Андрій Лунін і Михайло Мудрик (Красноград, Харківщина), Микола Шапаренко (Велика Новосілка, Донеччина), Сергій Сидорчук, Запоріжжя), Олександр Зубков (Макіївка), Анатолій Трубін і Максим Талавєров (Донецьк), Микола Матвієнко (Саки, Крим), Олександр Зінченко (Радомишль, Житомирщина), Руслан Малиновський (Житомир), Артем Довбик (Черкаси), Віктор Циганков (Вінниця), Ілля Забарний (Київ).
Уже десять років окупована Горлівка, рідна для головного тренера «жовто-синіх» Сергія Реброва.
Безперечно, нинішній склад «жовто-синіх» – найсильніший за всю історію збірної. То ж наші сподівання на достойний виступ небезпідставні. Англія, Португалія, Іспанія, Австрія, Італія – країни, в яких виступають українські «легіонери». І, щонайменше, каші там не псують. На Туманному Альбіоні Олександр Зінченко став віце-чемпіоном у складі лондонського «Арсеналу». Іллю Забарного вболівальники «Борнмута» визнали найкращим гравцем своєї команди. Так само, другу сходинку посів у чемпіонаті Португалії воротар столичної «Бенфіки» Анатолій Трубін, який ще й активний у житті української громади цієї країни.
Особливі наші досягнення в Іспанії. Завдяки Андрію Луніну, який майстерно пильнував «брамку», мадридський «Реал» тріумфував у національній першості та Лізі чемпіонів УЄФА. А нападник «Жирони» Артем Довбик сенсаційно фінішував найкращим бомбардиром сезону Ліги 2023-2024, ставши володарем престижного Трофею Пічічі. Нині українського форварда прагнуть бачити у своїх лавах низка провідних клубів Європи і вартість його трансферу становитиме, щонайменше, 40 мільйонів євро.
Усі ці успіхи українського футболу треба, насамперед, розглядати через призму нинішньої чергової війни з відвічним ворогом. Футбол давно переступив межі спорту і є вагомим політичним важелем у світі. Черговий доказ – контрольні поєдинки збірної України перед Євро-2024. Їх було три. Найперший ми проводили в Нюрнберзі супроти господарів турніру. І тут найважливішим був не перебіг подій на полі, де німці так і не змогли бодай одного разу загнати «круглого» в сітку наших воріт, а поза ним, на трибунах, де з-поміж чисельних уболівальників був і Федеральний канцлер ФРН Олаф Шольц. Увага глави уряду Німеччини до поєдинку за участю національної команди України, його зустріч перед грою з президентом Української асоціації футболу Андрієм Шевченком, багато важить. Не раз і не два, під час матчу, камеру наводили на канцлера Шольца, який із задоволенням уболівав. Очевидно, що за своїх. Але відомо, як він переймається Україною у значно важливішому для нас «поєдинку». Допомога Німеччини Україні, Збройним Силам України є однією з найвагоміших. У день старту чемпіонату Європи німці передали нам чергову партію військової допомоги – броньована техніка, системи ППО, артилерія, БПЛА, засоби РЕБ, стрілецька зброя, інженерні машини та інше обладнання.
Із Нюрнберга команда Сергія Реброва вирушила до Варшави, де на них очікувала «кадра». Зайве нагадувати, як допомагає нам Польща в часі широкомасштабного вторгнення в Україну кремлівських терористів. Згодом виникли певні непорозуміння на кшталт блокування польськими фермерами пунктів пропуску. Словом, президента Республіки Польща Анджея Дуди на трибунах не було. Натомість, увагу привернув інший нині вже поляк, який вийшов у складі господарів.
Уродженець Ковеля Тарас Романчук шість років тому став поляком. Після виступів на аматорському рівні у першості Волині, він, 2013 року, подався до сусідньої країни, де йому поталанило дістатися вершин тамтешнього футболу. За збірну Польщі він дебютував 2018 року, щойно одержавши громадянство. Потім його послугами «кадра» ігнорувала. І ось Романчуку знову дали шанс. Він гратиме на Євро. Очевидно, на рішення тренерів вплинув його гол у ворота збірної своєї колишньої країни, який він святкував без жодних докорів совісті. Україна поступилася в цьому матчі – 1:3. Головно, через надто експериментальний склад.
Напередодні, гравець заявив: «Для мене це дуже сентиментальний матч. Мушу визнати, що він один із найважливіших у моєму житті». Цікаво, які сентименти залишилися в Романчука після відомої події 2019 року, коли його «Ягеллонія» зустрічалася з «Віслою». Тоді, як це часто буває у футболі, почубилися два гравці, що діяли один супроти одного. Представник «Вісли» Домінік Фурман, у пориві гніву, назвав Романчука «бандерівцем» і «фарбованим лисом». Прикро, але й нині наші сусіди, в цілковитому невігластві, не переймаються своїм, а пхають носа до чужого проса. Цей Фурман, річ ясна, мав за мету образити колишнього українця.
А що Романчук? «Ми боремося проти дискримінації, а він кидає слова про Бандеру. Було важко контролювати емоції. Моя родина теж була замучена Бандерою, а він мені таке говорить. Це неповага. Сьогодні я останній раз подав йому руку. Більше не буду», – просторікував тоді після матчу цей персонаж. Діялося в лютому 2019-го. Звідтоді Романчук всіляко уникав українських журналістів. Звісно, всіх цікавило, як саме Бандера «замучив» його сім’ю, кого саме, де, коли?.. Відмову спілкуватися з представниками вітчизняних ЗМІ пояснював образою на Україну, в якій він не зміг реалізувати себе як футболіст. Якщо так, то навіщо було неодноразово, до 2018 року, заявляти про очікування виклику до лав збірної України? Якась дивна «образа».
Як добре, що цей тип уже не зодягне жовто-блакитну футболку національної команди України. У Польщі він ніколи не стане до решти поляком, хоч і натхненно співає перед матчем «мазурек Домбровського». А українцем цей «сентименталіст», як видно, ніколи не був.
Третій контрольний поєдинок ми проводили в Кишиневі. Незручно, бо розгромними – 4:0, ми «подякували» господарям за теплий прийом і відмінну організацію дійства. Перед початком матчу хор молдовських дітей у вишиванках виконав славні обидвох країн. Зворушило, коли «Ще не вмерла Україна» співали й дітки, які вивели гравців збірної України на поле. Напевне, вони з українських сімей у Молдові.
Не оминула подію й президентка Молдови Майя Санду, яка відразу після фінального сюрчка вийшла на поле, привітала українську команду з перемогою та побажала успіху на Євро. Спілкувалася вона не тільки англійською, а й українською, що додало приємності й теплоти зустрічі.
Із Молдови збірна України вирушила до Німеччини…
Григорій Жибак
