Триває світова першість із футболу в Катарі.
Мундіаль цей увійде в історію, як найдорожчий, бо вартує організаторам більшої суми, ніж усі попередні разом узяті. Можна тільки гадати, які хабарі дістали достойники від ФІФА за право надати країні, яка за територією поступається, скажімо, Закарпатській області, провести фінальну частину світового чемпіонату.
Так само, керівники Всесвітньої футбольної асоціації опустилися були й раніше, коли довірили провести ЧС-2018 року Московії. В обидвох випадках злодіяння, підкупи країн, які брали участь у голосуваннях тощо, були доведені. Але, ані Московія, ані Катар не були позбавлені почесного права. Москалі нині грають у своїй «першості світу». Вигнані із усіх міжнародних змагань цивілізованого світу, вони вмовляють убогих за футбольним мірилом таджиків, узбеків зіграти з ними. Але ганьбляться і в тих поєдинках, які завершилися внічию.
Першість у Катарі вже виокремилася сенсаціями найвищого ґатунку. Німці поступилися Японії. Інший фаворит – Аргентина, на чолі з самим Мессі, безславно склала зброю перед Саудівською Аравією. До матчу можна було б радше повірити, що в цій країні випаде сніг, аніж вона візьме гору над одним із фаворитів турніру. Наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бен Сальман аль-Сауд оцінив подвиг своїх футболістів із дійсно королівським розмахом. Кожному гравцеві буде подаровано розкішний автомобіль Rolls–Royce, вартістю близько 700 тисяч євро, та по два з половиною мільйона євро. Також, на честь історичної події, в країні було оголошено вихідний.
Такий нині дивний світ. Десь розкидаються мільйонами за всього лише спортивні звитяги, а десь люди гинуть від голоду. Чи, як в Україні, триває війна, розв’язана нашим одвічним ворогом. Річ ясна, вторгнення Московії було одним із вагомих чинників, який завадив збірній Україні потрапити на Мундіаль. Довелося грати за межами країни. Та й психологічний стан гравців був кепський. Звідси й поразка Вельсу у вирішальному двобої.
Утім, події в національному футбольному господарстві розвиваються не менш цікаво, ніж у Катарі. Як годиться, роль першої скрипки виконує головний «футболіст» країни, голова Української асоціації футболу Андрій Павелко. Представники Генеральної прокуратури України вручили йому повістку і запросили на проведення слідчих дій, а його поплічникам – генеральному секретарю УАФ Юрію Запісоцькому та фінансовому директору Євгенії Сагайдак, уже обрали запобіжні заходи. Усім їм закидають привласнення коштів, наданих УЄФА на розвиток українського футболу. Наразі, відомо про шість кримінальних проваджень.
Зокрема, УАФ, тоді ще ФФУ, закупила, на 4 мільйони євро понад 30 тон елітних сортів чаю, понад 10 тон кави, 2 тони морепродуктів, якими, схоже, ніхто не ласував. Десятки мільйонів євро зникло від нібито будівництва під Києвом заводу із виготовлення штучного трав’яного покриття, який, хоч і постав, але нічого не виготовляє. Лише перепродає. Відомо також про вісім мільйонів євро, витрачених на зведення біля столиці головної футбольної бази для збірних команд країни. Нині на виділеній ділянці все ще випасають корів…
Головне футбольне відомство країни, під час закупівлі штучного покриття, з якогось дива переплачувало 70 відсотків від його вартості. З якого – зрозуміти не важко. Або, один мільйон доларів переплатили арабам за обладнання до вже згаданого заводу. Цікаво, що ніхто не знає, де це устаткування. Його немає… Словом, не дивиною буде встановлення злодіянь на суму в сотні мільйонів іноземної валюти.
Щойно почало підгоряти, як мати очільника УАФ Зоя Єременко, 19 вересня, оформила у власність будинок під Києвом, вартістю понад 5 мільйонів доларів. Також, у Хотянівці, довкола цієї нерухомості є 84 сотки землі, вартістю десь 300 тисяч доларів. Через місяць, 18 жовтня, правоохоронці провели у цьому маєтку обшук, факт якого Павелко всіляко приховував і заперечував.
Що ж побачили там непрохані очільником УАФ «гості»? Палац, понад 1200 квадратних метрів, у формі сумновідомої відтепер літери «зет», із розкішним приватним пляжем, стоянкою для катерів на державній землі, які закривають іншим вільний доступ до води. Веранда із позолоченими меблями, золотий посуд. Усе як в Медведчука, Януковича чи Пшонки. Кінотеатр, басейн, сотні елітних вин, ікон. Понад сто пар елітного взуття найвідоміших виробників світу, що рівняється із вартістю трикімнатній квартирі в центрі Києва. Є зі шкіри крокодила, страуса, пітона. Все за склом, підсвічується. Аналогічні одяг, взуття, сумки, браслети, парфуми й у дружини Павелка Катерини Чаус.
Щодо гри мільйонів в Україні, то тут треба розуміти не лише чисельну армію прихильників футболу і гравців у нього, а й величезні суми «зелених-хвалених», євро тощо, якими також «грають». Та ще й як. Жодних перебільшень, Андрій Павелко – такий собі «саудівський принц» українського футболу. Щоправда, ділитися з гравцями, тренерами, преміювати їх, наш «принц» не поспішав. Як і не бажав розвивати футбольне господарство. Ганебні факти про завод чи базу збірних – тому свідчення.
Усі діяння прикривалися винятковою, віднедавна, українськістю Павелка. Перехід на спілкування українською мовою, одягнення вишиванки ледве не на всі оказії та заходи, патріотичні заяви. Все це посилювалося із зростанням зацікавленості до його персони з боку правоохоронних органів.
Очевидно, смаженим повіяло у вересні минулого року, бо ще за три тижні до придбання мамою його помешкання, ніщо не віщувало Павелкові біди. Останніми днями літа він помпезно повінчався з Катериною Чаус у Стамбулі, в Константинопольській Православній Церкві. «Отримали від предстоятеля благословення на міцну сім’ю, добру долю», – повідомляв тоді щасливий наречений.
Напевне, щасливі молодята зробили чималу пожертву Богові через його представника Варфоломія. Інакше, важко уявити, що Вселенський патріарх погодився б на зустріч із якимось очільником футбольного відомства за подаровані йому вишиванку та футболку національної команди України з автографами її гравців.
Звідси, й факт, що не все привласнювалося… Щось та, бодай, дарувалося. Хай навіть з нагоди події в особистому житті. Та, якщо не кепкувати, виникає запитання: міг би Павелко, за вісім місяців війни, обміняти свої страусові мешти на берці для військових? Міг би, але цього не сталося.
Імовірно, тепер, коли хмари над ним вельми похмурі, пробудиться у ньому і волонтер, і меценат. Все, що завгодно, аби лише вийти сухим і чистим із цього «болота». Але річ не в дорогих мештах чи запізнілій благодійності. Треба повернути все, в повному обсязі. І спрямувати на ЗСУ, сім’ям загиблих Героїв, пораненим.
Розвивати футбол будемо трохи згодом. Після Перемоги.
Григорій Жибак
