Європейська футбольна асоціація дискваліфікувала клуби та збірні команди Московії на невизначений термін.
Власне, таке рішення було прийнято ще 28 лютого, в перші дні вторгнення московсько-азійської орди в Україну. Тепер Виконком УЄФА продовжив дію. Москалів викинули з турніру Ліги націй, відбірного турніру світової першості. Не буде їхніх клубів у Лізі чемпіонів, Лізі Європи та Лізі конференцій. Також не будуть розглядатися заявки кацапів на проведення континентальних чемпіонатів 2028 та 2032 років.
Справедливий вердикт затьмарений дивною заявою очільника УЄФА Александра Чеферіна, у якого «серце розривається через накладені на російських спортсменів санкції, бо це не їхня війна». А чия? Втім, далі цей достойник від футболу дещо виправдався і визнав, що іншого рішення з боку УЄФА не могло бути.
Таким чином, даремно тішився донедавна український футболіст Анатолій Тимощук, клуб якого «Зеніт» із Санкт-Петербурга знову став чемпіоном путінської імперії. Цей персонаж, який працює у тренерському штабі, робив світлини із трофеєм, бігав полем і посилав символічні сердечка на трибуни вболівальникам, родичі чи співвітчизники яких убивають нині українців, в Україні. Хто для нас одтепер Тимощук?
Його ще в березні позбавили всіх українських титулів і звань, тренерської ліцензії. Все це добре. Але чи гідний він бути громадянином України? Нехай сидить у Московії до її скону. Сподіваюсь, вельми скорого. Хай тішить москальських уболівальників грою його клубу супроти команд із Білорусі, Еритреї, чи Сирії. Відтепер, це його футбольний рівень і рівень футбольної Московії.
Так само, ліпше б не поверталися в Україну брати Суркіси, які втекли у перші дні війни. Але ні. Старший, депутат-«опезежопер» Григорій Суркіс, повертався. Аби вивезти колекцію дуже коштовних годинників. Не поталанило. Митники, які, з якогось дива, не вгледіли вивезення 18 мільйонів євро готівкою, цього разу були пильними.
Схоже, колишній головний достойник від українського футболу на цьому не вгамувався. На нього покладає нині неабиякі сподівання найкращий друг Віктор Медведчук, який перебуває під арештом. Подейкують, що цей путінський кум і холуй сподівається передати частину свого майна Суркісу, якому ніяк не сидиться в Монако і він знову повертався в Україну. Використав для цього дипломатичний паспорт, аби мати пільги під час перетину кордону. Звісно, і цього разу він приїхав із порожніми руками. Ані амуніції, ані ліків чи ще чогось необхідного нині Україні цей тип не привіз. У нього інша місія. Треба рятувати награбоване. І своє, і друга. Нібито, попри чисельних компаньйонів і однодумців, Медведчук довіряє лише старшому Суркісу. Дипломатичний паспорт дозволяє цьому почесному члену УЄФА уникати огляду та черг. 4 травня він покинув Україну. Хто знає, ймовірно цього разу він все ж вивіз годинники. І не тільки. Очевидно, що з огляду на його «почесну» місію щодо Медведчука, цей «дєятєль» ще не раз перетинатиме кордон. Що не дивно. Дивує інше. Через ситуацію в країні такі персонажі як Суркіс не мали б користуватися привілеями. Невже й тепер хтось сприяє відвертим українофобам?
До всіх його титулів треба додати й те, що Григорій Суркіс дотепер є ще й почесним президентом Української асоціації футболу. Його брат Ігор – також президент. Футбольного клубу «Динамо» (Київ), який він успадкував від старшого. Молодший Суркіс не ризикує повертатися в Україну. Принаймні, наразі. Очевидно, доля України їх зовсім не турбує.
Натомість, президент хмельницького «Поділля» Євген Бейдерман став першим з-поміж колег – власників клубів, який вступив до лав територіальної оборони Збройних сил України.
Не оминула війна й президента рівненського «Вереса» Ігоря Надєїна. У його будинку в Ірпені, впродовж десяти днів, жили московські окупанти, які розстріляли в потилицю двох охоронців. По собі залишили три розтяжки – артилерійський фугасний снаряд і дві гранати РГД.
Раз уже йдеться про президентів клубів, то треба виокремити наразі ще власника лондонського «Челсі» Романа Абрамовича. На цього друга Путіна накладені санкції, які спонукали до продажу клубу. Покупець нібито вже є і справу мають вирішити вже в травні. Абрамовичу заплатять два з половиною мільярди фунтів, але він їх не одержить. Гроші будуть переведені на заморожений банківський рахунок у Великій Британії. Далі їх мають спрямувати на благодійність. По всьому цивілізованому світі нині переслідують путінських прихвостнів-олігархів, арештовують їхнє майно, заморожують банківські рахунки.
Щодня дедалі відчутнішими стають на Московії санкції. Зомбоване до ручки москальське «насєлєніє» і в цьому вбачає позитив. На кшталт «імпортозамєщєнія». Готові терпіти, скільки необхідно. Довелося бачити інтерв’ю одного із пересічних кацапських теледебілів. Він сказав, що економить на всьому, зокрема на «морковкє і свьоклє».
Маразм «крєпчаєт». Відомий у минулому їхній воротар Анзор Кавазашвілі взагалі пустився берега. У футбольному вигнанні він вбачає неабиякий позитив, але при цьому називає всіх членів УЄФА, які голосували за виключення, «продажними шкурами», які «забули, що таке спорт». «Ми без них не пропадемо, наше керівництво знайде, що вигадати. Наприклад, створять із «дружніми» країнами свої олімпійські ігри, свій чемпіонат світу, азійську Лігу чемпіонів тощо. Вони помиляються, якщо гадають, що ми пропадемо без великих єврокубкових клубів. Ми візьмемо тайм-аут, нехай навіть на п’ять років. Ми досягнемо того, що нас благатимуть повернутися в УЄФА», – просторікує цей Кавазашвілі.
Олімпіаду вони можуть створити. Із вже згаданою Еритреєю тощо. І чемпіонат світу – також. Як тут не пригадати, що цілковито відгороджені від планети північні корейці знають, що діючим чемпіоном світу з футболу є їхня збірна, яка у фіналі здолала Бразилію з вислідом 6:2. Жодних сумнівів, москвинське «керівництво знайде, що вигадати».
Вражає й фраза про «забули, що таке спорт». Спорт – це аж ніяк не вбивства, зґвалтування, мародерства, вторгнення на чужі землі і захоплення їх. Москалям не місце у спорті. І не «навіть на п’ять років». А взагалі. Назавжди. Хай ідуть услід за своїм кораблем…
Григорій Жибак
