У лютому 2014 року під час прощання із загиблими активістами Революції Гідності Євромайдан згенерував новий символ відданості, мужності, патріотизму – Небесну Сотню. Це збірний образ людей із різних областей, серед яких були громадяни України, Грузії та Білорусі.
У світовій історії важко знайти інший приклад, коли осмислення трагічних і водночас героїчних подій породжувало настільки яскравий символ – сучасний і водночас глибоко вкорінений у нашому минулому, символ, який цілком відповідав духу нації та постав у вирішальний для неї момент не декларативного, а реального утвердження України як незалежної держави.
Відтоді минуло дев’ять років. І сьогодні, коли ми вшановуємо Героїв Небесної Сотні, унаслідок повномасштабної воєнної агресії росії Україна має, на жаль, уже не тільки Небесну Сотню, а й Небесну Січ – тисячі небесних захисників. У Небесній Січі чимало тих, хто був тоді на майдані Незалежності, на “Груші”, біля Маріїнського парку, хто йшов беззбройним проти “Беркуту” на вулиці Інститутській чи виходив на мирні демонстрації у Львові й Донецьку, Севастополі та Рівному, Запоріжжі й Івано-Франківську…
І нині, коли Майданом називають усю Україну, ми розуміємо, що Герої Небесної Сотні були першими загиблими у цій війні та що саме вони разом із побратимами дали тоді відсіч супротивникові, який підступно діяв через президента-втікача Януковича та його посіпак – від чиновників найвищого рангу до силовиків і тітушок.
18 лютого 2022 року, десь за тиждень до повномасштабного вторгнення, адвокат родичів Героїв Небесної Сотні Віталій Титич заявив, що терористичний акт 20 лютого – це фінальна стадія подій, яку “формально було організовано спецслужбами ФСБ для легітимізації вторгнення в Україну, зокрема окупації Криму й дальшої війни. Це ключове питання для України. У нас не було ніякої громадянської війни, був терористичний акт російської федерації, який використав кремль”.
Утручання росії у події Революції Гідності все ще потребує дослідження, потребує пошуку та детального вивчення джерел, звісно, якщо їх не було знищено. Свого часу український історик Павло Гай-Нижник оприлюднив документ під назвою “Про кризу на Україні”, який було розроблено у кремлі ще в січні 2014 року, коли путін зрозумів, що Янукович неспроможний утримати владу, а отже, росія назавжди втратить свій вплив на Україну. Цей план зокрема передбачав у разі нездатності українського президента придушити протест власними силами “забезпечення ширшої участі російських сил і засобів у стабілізаційній операції в місті Києві та інших регіонах України, у тому числі і як безпосередніх виконавців”.
Метою кремля фактично було захоплення, як вони це називали, “російських областей України”, а саме АР Крим, Луганської, Донецької, Запорізької, Дніпропетровської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Київської, Херсонської, Миколаївської, Одеської областей, що нібито могло “гарантувати мир, безпеку та процвітання їхньому населенню, а також надійний захист інтересів росії”.
Сьогодні ми знаємо, що цей план росія спробувала почати реалізовувати 24 лютого 2022 року. Знаємо, що війна в Україні та за Україну не почалася зненацька, що вибухи у Києві, Харкові, Івано-Франківську, Луцьку, Дніпрі, Одесі та в інших мирних містах України вранці 24 лютого 2022 року для кремлівського диктатора – не воєнний злочин, а лише розширення лінії фронту, після чого всю Україну мало охопити вогнем, щоб зламати її та перетворити суверенну державу на формальне утворення, а її народ – на “насєлєніє”. Відкрита війна проти України планувалася давно, а у прихованих та гібридних формах протистояння тривало всі десятиліття нашої незалежності. Лютий 2014-го став першим актом збройної агресії проти громадян України, які хотіли жити у вільній державі, бо були вільні духом.
Нинішнім і майбутнім історикам іще належить дослідити та визначити в контексті зрушень свідомості, спричинених проголошеною путіним “спецоперацією” з “денацифікації” та “демілітаризації” України, місце наших Майданів як у визвольній боротьбі, так і в новітніх революціях.
Герої Небесної Сотні прийняли перший бій у війні, яка триває донині. І той бій показав чимало спільного з тим, як діє путін в Україні сьогодні. Бо мета його така сама, і методи такі самі– знищувати тих, хто дає відсіч, застосовувати терор проти цивільного населення, вбивати беззбройних та беззахисних, у тому числі дітей, жінок і старих людей.
Подвиг Небесної Сотні став цементувальним елементом для єднання нашого народу. Цей подвиг слугує прикладом мужності та звитяги для теперішніх героїв російсько-української війни, які на полі бою дають відсіч підступному ворогові, захищаючи право українського народу на незалежність.
Ушановуючи Небесну Сотню, ми згадуємо кожного з її героїв поіменно, бо не повинно бути “невідомих солдатів” серед тих, хто віддав життя у боротьбі за волю своєї країни, чинячи опір ворогові.
Ми віримо у нашу перемогу. Як і в те, що зло буде покарано. Що буде виконано поки що заочний вирок українського суду Януковичу, визнаному винним у справі про вбивство людей під час акцій протесту в центрі Києва у 2014 році. І що вирок Гаазького трибуналу оголосять путіну та всім злочинцям, винним у воєнних злочинах і злочинах проти людяності, вчинених на території України.
Тоді, у лютому 2014 року, коли проводжали в останню путь Героїв Небесної Сотні, складно було передбачити, що це лише перші загиблі та що менш ніж за десять років в Україні буде не сотня, а сотні й тисячі вояків небесного воїнства – Небесна Січ, яку за сорок років до того провістив письменник, філософ, дисидент і радянський політв’язень Олесь Бердник.
У тому першому бою Герої Небесної Сотні перемогли, бо не дозволили путіну руками Януковича знищити Україну. І то була перша перемога у цій війні. За нею були інші. А попереду – остаточна перемога, після якої Україна посяде врешті-решт гідне місце серед вільних демократичних країн. Це мета, заради якої в листопаді 2013 року українці вийшли на Євромайдан.
Тож тримаймо стрій. Наша боротьба триватиме до перемоги!
