Національна команда України, через вторгнення Московії, провела відтерміновані поєдинки за право виступати у фінальній частині цьогорічної світової першості.
Обидва вони відбувалися на Туманному Альбіоні. Спершу, в напівфіналі, в Глазго, нам протистояла Шотландія. Очікувано, поєдинок був вельми напруженим. Знані як тартанова армія шотландські фанати несамовито вболівали за своїх улюбленців, гнали їх уперед. Але клас нашої команди, гравці якої вийшли на офіційну частину закутаними в національні прапори, цього вечора був вищий.
Побоювання щодо кепської фізичної готовності більшості українських гравців, які не мали чи мали обмаль ігрової практики, розвіялися одразу після стартового сюрчка. Ми вели гру. Мали більше слушних нагод. Врешті, один із вожаків «жовто-синіх», Андрій Ярмоленко вразив ворота опонентів. «Ярмола» – справжній капітан збірної України. Не лише на полі. Він усіляко підтримує Батьківщину. Перечислив чималу суму на Збройні сили України, придбав швидкі автомобілі та медикаменти для рідного Чернігова, зустрівся з українськими дітьми в Лондоні, вручивши кожному подарунок із логотипом його вже колишнього клубу «Вест Гем».
Щойно взяла початок друга половина матчу, як нашим поталанило знову. Цього разу Роман Яремчук був найвправнішим у карному майданчику господарів. Ще більше, ніж його голу, тішуся вибаченню Романа за колишню спільну світлину з так званим російським репером Бастою. Нападник визнав це великою помилкою: «Я дуже багато критики отримав за цю ситуацію. Це нормально. Я з цим згідний. Правильно зробили, що мене так посипали. Це була велика помилка, за яку хочу зараз вибачитися перед людьми, які постраждали від «русского міра»… Нині у мене жодного російського співака, якого я слухаю. Ми слухаємо тільки українську музику. Збірна в цьому плані помінялася, стала патріотичною».
Дійсно, багато хто помінявся. І вельми. Чи не найбільшим зрадником, «сєпаром» і таке інше вважався колишній гравець «Шахтаря» і збірної України Ярослав Ракицький. На Московію, виступати за «Зеніт», він подався вже після загарбання москалями Криму і частини наших Східних теренів, виокремлювався дивними заявами із кремлівським душком. Мовляв, його, уродженця Донбасу, в школі вчили про «братів-слов’ян» і все таке.
Втім. Щойно москалі ордою поперли в Україну, Ракицький розірвав контракт із москалями і залишив Московію. Тепер стало відомо від колишнього гравця «Динамо» і національної команди Олександра Алієва, що Ярослав Ракицький придбав і передав ним дрони для Збройних сил України.
Натомість, далі залишається в Санкт-Петербурзі одним із тренерів «Зеніта» Анатолій Тимощук. Дотепер жодного чину, жодної заяви від нього. А вважався найбільш українським гравцем. Чи не єдиний у збірній спілкувався солов’їною, малював стяг на обличчі, робив жовто-сині дреди, патріотичні заяви. Нині, коли на Батьківщині ллється кров від рук кацапів, Тимощук бігає-скаче по полю несамовитий від щастя, бо його «каманда» стала чемпіоном Московії.
Тимощук не одинокий. Є ще такий собі Іван Ордець. Чи, напевне, правильніше тепер казати «Ардєц». Він також грав за «Шахтар», викликався під знамена збірної. Цей персонаж народився в Береговому біля Волновахи, яку нині московські варвари стерли з лиця Землі. Але «Ардєцу всьо к ліцу». Він тішить ворогів своєю грою, так само святкує здобутки. Навіть танцює у московському нічному клубі з партнерами по команді. Лицемір засудив воєнні дії без жодних уточнень від кого агресія, де вони відбуваються.
Яничари… Нині майже весь світ з Україною. Чужі люди, країни. А тут маємо так званих своїх тимощуків-ордеців. Взяти хоча б шотландців. Гідний поваги чин. Одразу після поразки від українців вони заявили: «Вітаємо Україну! Ми були суперниками 90 хвилин на полі сьогодні ввечері, але далі будемо солідарні з вами!».
Ми перемогли – 3:1. Третій гол на останніх секундах провів Артем Довбик, який не перестає дивувати футбольний світ і має декілька пропозицій щодо продовження виступів за кордоном. Зокрема, в італійському «Торіно». Відрадно за нього. Не чув останнім часом його інтерв’ю. Сподіваюся, як і всі інші, він вже говорить рідною мовою. А то на кожному кроці лише й було чути як Довбик всіх «задовбав» москальським «язиком». Тим паче, що його дружина, батьки спілкуються українською.
У неділю ми знову вийшли із національними знаменами. Проти Вельсу так само виглядали гідно, але цього разу поталанило опонентам. Єдиний гол в матчі, який стався після прикрої помилки Андрія Ярмоленка, коли карний удар виконував Бейл, схилив шальки терезів на бік господарів. У фінальній частині Мундіалю гратиме Вельс. Найпевніше, нам завадила втома. Надто мало часу було на відновлення після гри в Глазго.
Треба побажати Вельсу подальших успіхів. І подякувати Гаррету Бейлу. Не за гол. А за його гідну позицію. «Ми розуміємо всі жахіття, які нині відбуваються в Україні. Наші серця з дітьми, сім’ями і людьми в Україні. Ми всі почуваємося жахливо, особливо через те, що не можемо серйозно допомогти… Це дивно, що ти був там, в Україні. А тепер ти бачиш фото того, що відбувається, читаєш про це – і твоє серце розривається. Ніхто не хоче, щоб війна відбувалася… Мої спогади про той фінал у Києві приємні. Ми виграли Лігу чемпіонів. Я забив гарний гол. Це була велика ніч. І це жахливо, коли ти думаєш про те, що зараз відбувається з цим містом і цією країною».
Треба подякувати Шотландії й Вельсу за гідне протистояння, за їхню підтримку. Мали за честь змагати з ними.
Мрія наших гравців і мільйонів уболівальників не здійснилася. Тим прикріше, що до мети залишався один крок. Але не має бути жодного відчаю. Це лише футбол, спорт. Нині нас єднає значно вагоміша мрія – перемогти москальських дикунів, яким не має бути місця взагалі на планеті. Ці істоти не можуть існувати поруч із цивілізованим світом.
Прикро, але є ще й прибічники москалів. Хоч цих ницих і небагато. З-поміж таких – достойники від європейського і світового футболу, які давно лигають кремлівський фінансовий корм. Їхній продажності вже й не дивуються. Лише тверда і рішуча позиція світової спільноти спонукала цих функціонерів від гри мільйонів відсторонити Московію. Але вони й далі контактують із кацапами, подають знаки прихильності.
Директор європейського департаменту національних асоціацій Всесвітнього футбольного відомства Ельхан Маммадов відвідав Москву. Виступав там на засіданні так званого російського футбольного союзу і побажав москальському футболу «якнайшвидше повернутися на міжнародну арену». З якого дива? Хто з ними змагатиме? Вони прокажені і не мають жодним чином контактувати з людьми.
Цей Маммадов передав найкращі побажання від президента ФІФА Джанні Інфантіно і, курям на сміх, подякував «за тісне співробітництво у період пандемії». Вершина цинізму. Московія вбиває нині дітей, людей, калічить їх, грабує, а ця ганебна ФІФА додумалася знайти за що дякувати цим оркам.
Григорій Жибак
