Єшуа уже майже два роки воює в лавах Інтернаціональних легіонів оборони України. Він понад рік служив у механізованій бригаді Збройних Сил Бразилії і не приховує, що одною зі складових мотивації приїхати в Україну стало бажання отримати реальний бойовий досвід. Але головне, що спонукало легіонера одягнути український однострій, – чисельні відео, де російські окупанти вбивали жінок і дітей. Воїн не зміг миритися з тим, що таке досі відбувається в сучасному світі. Зараз, пройшовши через пекло Бахмуту й жорстокі сутички Серебрянського лісництва, поранення і втрату побратимів, вийшовши переможцем із неймовірно тяжких боїв, легіонер повернувся до строю, упевнено дивиться у майбутнє і найбільше в житті цінує чесність. Чесність своїх побратимів та своїх командирів.
Журналістам вдалося потрапити на нагородження захисника медаллю “За поранення”.
– Легіонер показав себе неймовірно гідно. Нагороду він отримав за поранення, за кров, яку пролив за свободу України! – наголосив командир підрозділу. – Він відновився. Знову стає до строю, і, відповідно, буде продовжувати свій героїчний шлях. Пишаюсь тобою, друже, дякую за службу! – Продовжує командир, міцно потиснувши руку Єшуа. – Отакі хлопці у нас зі всього світу боронять нашу незалежність, нашу свободу, і не тільки нашу – а всю світову. Ми на них рівняємось і ними пишаємось.
Свій перший бойовий досвід Єшуа отримав у Бахмуті. Найважчим для нього було бачити, як гинуть побратими:
– На тій локації росіяни застосовували багато артилерії та безпілотників. Під час першого завдання, на якому я побував, супротивник підірвав нашу бойову броньовану машину. Тоді було багато поранених. Ми не могли надати належної допомоги через відкриту місцевість, – згадує легіонер. Хоча це не був найгарячіший бій і він не становив найбільшої небезпеки для життя самого Єшуа, цей епізод найбільше закарбувався в його пам’яті і приніс найбільше страждань – знати, що побратими в біді, і не мати можливості їм допомогти.
Воїни Інтернаціональних легіонів успішно виконували бойові завдання неймовірної складності та небезпечності: “Повернутися звідти – уже було перемогою для нас”, – згадує Єшуа про деякі місії. За таких обставин поряд зі зброєю, спорядженням і попередніми тренуваннями чи не найбільше значення має обізнаність із ситуацією та подробиці майбутнього завдання. Єшуа дуже тепло відзивається про командування легіонів, яке намагалося зробити усе можливе і неможливе, щоби озброїти своїх солдатів та командирів необхідними даними:
– В цілому, я мав достатньо інформації перед своєю першою операцією в Бахмуті. Наш командир передав усі необхідні дані і попередив, що буде важко доїхати до позиції. Перед виходом на позицію нам показували зображення з наших розвідувальних дронів. Тож ми розуміли, що там багато артилерії та безпілотників і що буде важко. Командири передали нам всю інформацію, а також сказали, що не завжди буде можливість надати нам належну підтримку чи забезпечити допомогу. Вони завжди були чесними з нами в цьому питанні.
Попри те, що в пеклі сучасного поля бою, за умов чисельної переваги засобів вогневого ураження ворога, не завжди є можливість належним чином підтримати людину на землі, легіонерам намагаються допомагати за кожної нагоди:
– Коли це було можливо – ми отримували вагому допомогу, – згадує Єшуа. – Дислокуючись у лісі, ми часто зверталися за допомогою і мали артилерійську підтримку, підтримку гранатометників. Тож там у нас була відчутна допомога.
В ході виконання бойових завдань легіонер двічі отримував поранення. Перше з них – у Бахмуті під час евакуації:
– Нічого серйозного, – коментує Єшуа. – Мені в обличчя потрапив дуже маленький осколок.
Значно важчим епізодом став артилерійський обстріл неподалік Кремінної:
– Артилерія поцілила в бліндаж і він обвалився на нас. – Згадує воїн. – Тоді ми втратили одного побратима, ще один зазнав поранення. Це було складно. Згодом я отримав медаль, і відтоді вона слугує мені пам’яттю про моїх полеглих побратимів.
Єшуа протягом декількох місяців проходив лікування і реабілітацію. Тепер він повернувся до свого підрозділу, адже відчуває, що він потрібен Україні і своїм побратимам:
– Думаю, що зараз готовий повернутися. Це те, що я хочу робити. Це те, що мені подобається. Хоча війна – складна й важка справа, але я відчуваю бажання бути поруч і допомагати. Я відчуваю себе корисним в Україні. Я вважаю, що найважливіше за все – це сім’я – мої побратими з батальйону. Оскільки ми разом пережили чимало складних моментів, ми відчуваємо ментальний зв’язок.
Після важких випробувань і яскравих перемог, які далися чималою ціною, бойова родина 2 Інтернаціонального легіону оборони України як ніколи готова до нових випробувань. Адже вони і є ті самі “caballero” – лицарі ХХІ століття, легіонери вільного світу, які не терплять несправедливого насилля і готові перетнути пів планети, щоби зупинити його своєю зброєю та хоробрістю. А поміж собою найбільше поважають чесність, говорять прямо про неприємні речі і тонко відчувають плече побратима. Бразилець Єшуа став одним з кращих серед них і продовжує тримати стрій, адже почувається потрібним Україні і своєму бойовому товариству.
У 2 Інтернаціональному легіоні оборони України проходять службу громадяни більш ніж 35 країн. В Інтернаціональних легіонах загалом – більше 75 країн.
Днями відбулося спрощення порядку вступу на службу, після якого українські та іноземні добровольці можуть приєднатися до конкретного, обраного ними одного з Інтернаціональних легіонів оборони України безпосередньо і без ризику бути розподіленими в інші військові підрозділи.
Дізнатися більше про Інтернаціональні легіони оборони України та приєднатися до них можна за посиланням: https://ildu.mil.gov.ua/
Володимир Патола
Джерело: АБН
