Олег Вітвіцький
15 жовтня 1959 року, у мирному європейському Мюнхені, підступна рука кремлівського агента обірвала життя Степана Бандери – Провідника Організації Українських Націоналістів. Московські вбивці Степана Бандери були впевнені, що фізична ліквідація лідера національно-визвольної боротьби українського народу, не лише обезкровить визвольний рух, але й стане початком згортання боротьби. Та вони помилились у своїх цинічних розрахунках…
Однією із ключових помилок більшовицьких спецслужб була та, що вони до кінця не розуміли принципів побудови ОУН, її міцної ідеологічної основи, посвяти і жертовності члества. Загибель Провідника, звісно, послаблювала Організацію, але вона не могла її зруйнувати, а, часто, навпаки – лише згуртовувала і загартовувала. З цим явищем, свого часу, зіткнулись і польська, і німецька репресивні машини: вбивства і страти провідних діячів ОУН: Юліана Головінського, Івана Климіва, Дмитра Мирона, Івана Габрусевича та інших не призвели до згортання національно-визвольної боротьби. На їхнє місце покликались нові Провідники, гідно приймаючи виклики і, фактично, засуд смерті. Одним із них був Степан Бандера.
Разом з тим, кремлівські вожді не змогли передбачити, що загибель лідера ОУН, яку вони намагались замаскувати під ненасильницьку смерть, стане одним із факторів, які виведуть постать Степана Бандери у ранг національних символів. Не на рік, не на два, не на десятиліття, а на століття. Власне, Степан Бандера стане називним іменем для цілої епохи національно-визвольної боротьби українського народу, а бандерівцями називатимуть не лише соратників і послідовників голови Проводу ОУН, але й усіх борців за незалежність України.
І сьогодні, через багато років після відходу до Вічності, Степан Бандера продовжує наводити жах на ворогів і вони намагаються у різні способи дискредитувати його постать, навішуючи брехливі ярлики і вигадуючи дії, які він не вчиняв, накази та договори, які він не підписував.
Проте, для воюючої України, ці спроби виглядають не так втручанням у внутрішні прави, як абсолютно другорядною проблемою. Адже найголовнішим є те, що за часи новітньої історії незалежності, а, особливо, за період повномасштабної агресії, українське суспільство чітко і остаточно визначилось у власному ставленні до Бандери, його ідей, його Організації, відкинувши нашарування ворожої пропаганди і брехні. Для усіх українців, які ведуть вирішальну битву проти одвічного ворога, Степан Бандера став справжнім національним Героєм, символом боротьби за волю.
Це ставлення підкріплене не лише історичною правдою, тяглістю діяльності організованого націоналістичного руху, а передусім – звитяжною боротьбою українського народу на фронтах війни із конаючою імперією. Сьогодні московському агресору протистоїть не один Провідник ОУН, а сотні тисяч вишколених «Бандер» у формі Збройних Сил України. І це їхнє, це наше священне право обирати власних Героїв, вшановувати їхню пам’ять та продовжувати їхню справу!
Якщо ж переводити об’єктив із зовнішніх до внутрішніх чинників, то не менш актуальним залишається не лише визнання Бандери, але й реалізація його концепції державотворення, розвою нації та формування її проводу. Насправді, символи важливі, вони потрібні. Але ще більш важливішим є розуміння суті, а не форми, ідей, а не гасел.
І в цьому напрямку, на сьогоднішній день, помітні суттєві прогалини, які не є критичними, але потребують виправлення.
Якщо ми прагнемо будувати самостійну Україну за бандерівськими принципами, то у ній не так важливо знати усі точки Декалогу українського націоналіста, як вміти об’єднуватися наколо національної ідеї, мислити і діяти задля добра української справи, ставити в пріоритет національний, а не партійний чи клановий інтерес, а, якщо простіше – чесно і ефективно виконувати свою роботу, не красти і не лукавити.
Якщо ми хочемо бути справжніми бандерівцями, то не обов’язково вивчати усі куплети Гімну Організації Українських Націоналістів чи патріотичної повстанської пісні «Батько наш Бандера». Більш важливим обов’язком є внутрішня мобілізація на кожноденну жертовну працю, яка наближатиме Українську Перемогу. Працю на усіх ділянках: від лінії фронтового зіткнення до далекого тилу.
Якщо ти маєш честь захищати рідну землю в лавах Сил оборони України, ти – бандерівець! Якщо ти борешся за життя українських воїнів і цивільних, ти – бандерівець. Якщо ти донатиш на ЗСУ і волонтериш у режимі «24/7», ти – бандерівець. Якщо ти чесно вирощуєш хліб, навчаєш дітей, пишеш книги, збираєш дрони, ти – бандерівець. І якщо ти щоденно молишся за Україну та її Героїв, ти також – бандерівець!
І, навіть, найменшим зусиллям волі, спрямованим на підтримку нашої священної боротьби за свободу, ти руйнуєш підлі ворожі плани щодо загарбання України, помножуєш на нуль усі терористичні зусилля московських сатрапів і перекреслюєш їхній чекістський тріумф після здійснення підступного злочину у Мюнхені, в жовтні 1959 року.
