Останні дні березня 2023 року, на ідеологічному фронті, запам’ятаються не лише гарячою фазою протистояння українців проти фсб-шних агентів у рясах московського патріархату. Саме на 30 і 31 числа першого місяця української весни припали 150-ті роковини від дня народження Миколи Міхновського та 50-та річниця з дня відходу у вічність Дмитра Донцова.
Доля невипадково розпорядилася так, що саме ці дві постаті символічно об’єднані спільним вшануванням їхньої пам’яті. Це переконливо довели учасники «круглого столу», організованого Центром Національного Відродження та Українським кризовим медіа-центром.
Відкриваючи дискусію, один із ініціаторів події – директор Української Видавничої Справи Віктор Рог підкреслив, що, власне, Міхновського та Донцова, можна, без перебільшення, вважати батьками української державності. Вони, фактично, синхронно поставили на український порядок денний питання самостійності, очистивши його від нашарувань драгоманівщини, угодовства, пацифізму, соціалізму і малоросійщини.
Кожен із двох апостолів, як і євангельські «ловці людей», пройшов свій шлях звитяг, зречень і посвяти, залишивши після себе універсальну ідеологічну спадщину, яка на сьогодні актуальна, як ніколи. Адже в умовах збройного протистояння проти московської агресії надзвичайно важливо володіти не лише ефективною військовою технікою, яку Україні, переважно, надають західні партнери. Не менш вирішальним є фактор ідеологічної зброї, яку не потрібно чекати з-за кордону, а, вже тут і зараз можна озброюватись усіма необхідними світоглядовими HIMARS-ами і NASAMS-ами, які знаходяться у текстах «Самостійної України», «Націоналізму», «Духу нашої давнини» та «Десяти заповідях УНП».
Саме на четвертій точці «Десяти заповідей» наголосив Уповноважений з питань захисту державної мови Тарас Кремінь. «Усюди і завжди уживай української мови» – закликав Міхновський ще у 1902 році. Якби понад століття українцям вдалось дотриматись цього заповіту, чи була б потреба сьогодні, в умовах незалежної держави, в умовах війни, захищати рідну мову? Але ж ми усі повинні розуміти, що війна – це не лише про території. Це і про мову, і про освіту, особливо – початкову, і про культуру, і про світогляд, і, зрештою, про грань двох світів, про яку йдеться уже в інших «Десятьох заповідях» – Декалозі Українського Націоналіста.
Цю думку поділяє і Голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Андрій Бутенко. Як історик і науковець він проаналізував ідеї Миколи Міхновського та дійшов висновку, що модель незалежної української держави, яку запропонував Міхновський – це, власне, і є та Україна, за яку воюють на фронтах сучасної війни Збройні Сили України – модерна, справедлива, успішна соборна держава українців і для українців.
Кандидат юридичних наук Леонтій Шипілов розвинув думку колеги, наголосивши, що Міхновський, як правник, вперше обґрунтував право народу на національне самовизначення і, фактично, довів, що українці ніколи не погоджувались на поневолення, а сумнозвісна Переяславська угода, яка впродовж трьохсот років колоніальним Дамокловим мечем висіла над Україною, була грубо порушена саме Московією і давно втратила свою чинність.
Про надійний щит, яким є ідеологічна спадщина Міхновського та Донцова, від колоніального меча Кремля, поділився роздумами ще один спікер «круглого столу» – Володимир Тиліщак, заступник голови Українського інституту національної пам’яті. Лише зараз, із початком повномасштабного вторгнення, українське суспільство, на думку Володимира Тиліщака, почало по справжньому переосмислювати своє минуле, зокрема, і колоніальне минуле. Після жахливих подій першого року війни українці нарешті усвідомили загарбницьку природу московської імперії, під яким кольором прапора вона б не виступала. А саме Міхновський та Донцов були одними із перших, хто методично описали це явище, подавши чіткий сигнал для нащадків про те, що увесь так званий «русскій мір» становитиме постійну екзестенційну загрозу для української нації до часу, допоки ми не побачимо синьо-жовтий прапор на руїнах останньої імперії зла.
Впевненість в остаточній перемозі України і українців, озброєних ідеями Міхновського та Донцова, висловив і майор Збройних Сил України, історик Юрій Юзич. Він, зокрема, навів аналогію про те, що праці обох видатних ідеологів та державотворців не одразу були знаними і популярними серед представників націоналістичного руху, але з часом стали для них основоположними. Так само і під сучасну пору, коли українське суспільство поступово відкриває для себе справжніх Донцова і Міхновського, можна зробити прогноз, що з кожним днем, з кожним місяцем боротьби їхні дороговкази і заповіти реалізовуватимуться на практиці, будуть визнаними усім українським загалом.
З цією думкою погодився і модератор «круглого столу», представник прес-центру УКМЦ Ігор Стамбол, який побажав українцям надихатись ідеями апостолів української державності і діяти в умовах сьогодення так, як це, у свій час, робили і Міхновський, і Донцов. А всі учасники події побажали нашим військовим якнайшвидше звільнити від окупантів всі українські землі: і рідний для Донцова Мелітополь, і славне Запорожжя, і нескорений Донбас, і український Крим. І ця велика Українська Перемога буде найкращим вінцем пам’яті для двох національних велетів – Миколи Міхновського та Дмитра Донцова.
Олег Вітвіцький, УІС
