Новий рік розпочався з подальших наступів на все українське у спорті.
Промосковські сили, запроданці, зрадники сепаратисти тощо, яких в Україні маємо наразі більше, ніж маку в куті, безкарно з боку влади, а часто і за її потурання, чинять зло. На керівні посади в країні повертаються чиновники часів Януковича. Зокрема, у грудні міністром освіти та науки України Верховна Рада призначила такого собі Сергія Шкарлета. Цей так званий професор і заслужений діяч науки і техніки України відомий дослівним копіюванням чужих наукових робіт. Та членство у сумної слави Партії регіонів дозволило «дєятєлю» не лише уникнути відповідальності за злочини перед українською наукою, а й сягнути керівних висот. Близько десяти років цей професор очолював Чернігівську політехніку.
Із приходом до влади «зелених» про Шкарлета згадали і запропонували йому міністерський портфель. Понад півроку тривала епопея щодо призначення, яка все ж закінчилася успіхом і Шкарлет, «усвідомлюючи високу відповідальність «члєна» (саме так він сказав під час складання присяги – Г.Ж.) Кабінету Міністрів України», приступив до своїх діянь. Чисельні акції містами України, які відбувалися під гаслом «Стоп Шкарлет – не дамо вбити освіту!», очікуваного результату не дали. Не минуло і місяця, як той, який запевняв, що «урочисто присягає українському народові», став причетним до звільнення українського патріота, викладача Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного Богдана Грицая.
Минулого року саме Богдан кинув виклик промосковському «козачку» Усику через образи України та українців: «Останньою краплею стало те відео, в якому Алєксандр вдався до відвертих погроз звичайним українцям, продемонструвавши зневагу до всього нашого народу. Це неприпустимо. Я не витримав, бо ще такого не бачив, щоб професійний спортсмен займався залякуванням простих людей… Тому вирішив запропонувати Усику вийти зі мною в клітку. Я не бився там ніколи. Запропонував йому рівні умови. Нехай покаже, на що здатен, а не лякає».
Незважаючи, що Богдан є борцем вільного стилю, Усик не ризикнув протистояти йому. Прокремлівські сили тоді проковтнули боягузтво та ганьбу «чємпіона», але, річ ясна, ненависть притаїли. Згодом були спроби взагалі ліквідувати навчальний заклад. Адже, Олімпійський коледж імені Івана Піддубного – ворогам, як кістка в горлі. Вони воліли б не згадувати Піддубного, якого купу літ москалі намагалися подавати як свого силача-чемпіона. Та вся ця кампанія була марною.
Богдан Грицай стверджує: «Нас звільнили з політичних мотивів. За проукраїнську позицію нашого тренерського складу. Ми постійно підтримували військових, Україну. Міністр освіти Сергій Шкарлет на замовлення зробив так, щоб нас незаконно вигнали з коледжу. Нас вигнали за прогули, хоча ми були на роботі, не ознайомивши навіть з протоколом. Вони навіть не приходили і не перевіряли. Просто повідомили, що потрібно прийти і забрати трудову книжку».
Разом із Богданом звільнили й іншого українського патріота, також борця Дмитра Несвятипаску. Хлопці розповідають, що на керівні посади коледжу зайшли люди з промосковськими поглядами, які систематично їздять у Москву, негайно прибрали з приміщень портрети національних героїв, мають тісні зв’язки з Партією регіонів! У часі війни з Московією очільники українського навчального закладу відвідують лігво ворога, звільняють дійсно українських викладачів. Зараз коледж цілодобово охороняють близько тридцяти невідомих людей у чорному. Очевидно, створений ще один ворожий оплот у серці України, в Києві!
«Як і всі класичні рейдери, ці теж пішли шляхом свавілля. Звільнили за сфабрикованими актами. Ось до чого призводить, коли до влади приходять шахраї, плагіатори та відверті українофоби на кшталт Сергія Шкарлета. Московські агенти завжди намагалися впливати на світогляд молодого покоління через спорт та освіту. На жаль, реванш таки відбувся», – заявив Дмитро Несвятипаска.
Річ ясна, якщо б у нас були дійсно правоохоронні органи, які переймаються безпекою України, справа одразу зацікавила б їх. Наразі ж злочинці ще й поставили свою охорону. Адже Олімпійський коледж – це ласий і чималий шматок землі у столиці із чисельними будівлями.
Напевне лише в Україні може статися конфлікт між іноземцем і громадянином нашої держави щодо спілкування українською мовою. Йдеться про відомого хорватського гравця і тренера Ігоря Йовичевича, який декілька років тому був головним тренером львівських «Карпат». Фахівець за лічені місяці вивчив українську, чим разюче виокремлювався від майже усіх вітчизняних тренерів, які послуговувалися чужинським «язиком».
Згодом він повернувся на Батьківщину. Наприкінці минулого року, після відставки тренера «Дніпра-1» Дмитра Михайленка, Йовичевичу запропонували очолити команду, на що він погодився. Під час поєдинку дніпрян супроти ковалівського «Колоса» у нього були словесні перепалки із нападником суперника Євгеном Селезньовим, ветераном, відомим у футбольному світі на прізвисько «Цар», який, схоже, невдовзі завершить кар’єру гравця. Згодом суперечка між ними мала продовження у підтрибунному приміщенні. Йовичевич вимагав від Селезньова спілкуватися українською! На що «Цар» відповів, що хорват не буде йому, українцю, вказувати, якою мовою спілкуватися в Україні! Ось такої!
Далі не спілкується українською головний тренер національної команди Андрій Шевченко. Найбільше, може сказати «Дякую». При цьому добре володіє італійською й англійською, які вивчив під час виступів за «Мілан» і «Челсі». Під час різдвяно-новорічних свят гравець московського «Локомотива» та збірної Московії Фьодор Смолов опублікував світлину із наставником збірної України. Світлилося на Карибських островах, де відпочивав Андрій Шевченко, у якого там є приватна нерухомість, а москаль заліковує травму. На світлині Смолов розмістив також московський «флаг» і національний стяг України, між якими поставив сердечко. Ніяк не вгамуються кацапи щодо так званих братніх стосунків, слов’янських народів тощо.
Світлина провокативна. Навіть якби цей Смолов засуджував агресію Кремля щодо України. І Шева мав би це передбачити. Тим паче, що у Смолова вдома портрет Путіна із написом: «Ета мой прєзідєнт!». Схоже, український тренер, який колись марив спільним із москалями чемпіонатом, був у перших рядах ворожої партії Королевської «Україна, вперед!» і таке інше, обрав позицію страуса із сумновідомим висловом «какая разніца».
Звідси, від цієї «какой разніци» і всі наші біди. І не лише в спорті.
Григорій Жибак
