“Ударить по «рускому міру»: полтавець Шамайда про деколонізаційний закон
Через місяць, наприкінці липня набуде чинності закон “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», що покликаний сприяти очищенню публічного простору українських сіл і міст від російських імперських маркерів. В ефірі Українського радіо «Полтава» прозвучала передача про завдання закону. На запитання журналіста Олександра Бобошка відповідав фахівець, який працював над законопроєктом-полтавець Тарас Шамайда.
Коротко про гостя студії Українського радіо «Полтава»
Тарас Шамайда народився у 1972 році в Полтаві. По закінченні школи вступив у серпні 1989 року до Народного Руху України і створив у Полтаві молодіжний осередок Руху. У вересні 1989 у віці 17 років став наймолодшим делегатом установчого з’їзду Руху. У 1990-1991 – відповідальний секретар з організаційних питань Полтавської обласної організації Руху. У 1991 вступив до Київського національного університету імені Т.Шевченка (КНУ), з того часу живе у Києві. У 1991 – 1993 – учасник Союзу українського студентства (СУС), голова осередку СУС в Інституті журналістики КНУ. В 1993 – 1996 – голова Студентського братства Інституту журналістики. У 1992-1999 працював у пресовому бюро «Рух-прес». З 1993 – учасник Молодого Руху, у 1996 — 2002 — заступник голови Молодого Руху і голова Молодого Руху Києва. У 1998 – 2002 роках — депутат Київської міської Ради. У 2003 — 2004 – співголова Коаліції молоді «Наша Україна» у Києві, у 2004 — координатор всеукраїнської мережі «Студентська хвиля». Після Помаранчевої революції працював директором департаменту державного соціального захисту Міністерства праці та соціальної політики (2005), заступником керівника служби віце-прем’єр-міністра України (2005-06), радником голови партії «Наша Україна» (2007-08). Із 2007 року — співкоординатор руху «Простір свободи». Брав участь у розробці закону про державну мову, інших законопроєктів у галузі соціальної та гуманітарної політики, місцевого самоврядування, виборчого законодавства, боротьби з корупцією, декомунізації, протидії російській гібридній агресії. Один з ініціаторів і розробників законів про поіменні голосування в місцевих радах, про заборону акустичного насильства в громадському транспорті. З 2015 року — експерт Реанімаційного пакету Реформ. У 2015 — 2019 — член колегії Українського інституту Національної пам’яті. З 2018 — член експертної групи з мовної політики при Кабінеті Міністрів України. З 2020 — активний учасник громадянської спільноти «Мова об’єднує». Працював помічником-консультантом народних депутатів України В’ячеслава Кириленка, Павла Розенка, Ганни Гопко та Володимира В’ятровича. З 2021 року — лідер ініціативи «Українська книжкова революція», учасник розробки законів про підтримку українських книгарень і видавництв і про заборону імпорту російських книжок в Україну, ухвалених Верховною Радою в 2022 році.
Деколонізація потрібна для усунення російських символів
На думку Тараса Шамайди, правова база для деколонізації була необхідна для усунення російських символів.
«Російська колонізація тривала сотні років, і Росія маркувала територію України різними назвами і символами, починаючи від царів, катів і закінчуючи тими, хто оспівував імперську політику, всіма “пушкіними“, “булгаковими” і так далі. Тому потрібна була правова база, щоб процес, який почався знизу, процес усунення символів, перейменування вулиць, усунення пам’ятників, його важливо ввести в законодавче русло. Щоб кожен орган місцевого самоврядування знав, що саме є символом імперської політики і як ці символи усунути з громадського простору»
Незважаючи на маніпуляції популістів, мова про радикальні дії щодо українства в законі не йде, вважає Шамайда.
Якби ми в законі просто записали, що публічний простір звільняється від пам’ятників і назв, пов’язаних з усіма чиновниками імперськими або з військовослужбовцями імперської армії, то сюди б потрапив Іван Котляревський і навіть Тарас Шевченко, який був солдатом царської армії. Забороняється оцим законом пропаганда російської імперської політики, заходів, які були спрямовані на підкорення, експлуатацію і асиміляцію українського народу. Є винятки. Якщо особа пов’язана із захистом культурних прав українського народу, політичних прав, із розвитком української національної державності, української культури, то ці особи не підпадають під це визначення.
Монумент Слави у центрі Полтави – один з тих, навколо якого найбільше обговорень щодо його майбутнього. І мова не лише про майбутнє самого пам’ятника, але і про те, що повинне бути на його місці в разі демонтажу. Адже під статус «нейтрального» він навряд чи підпадає, сказав Тарас Шамайда.
Цей пам’ятник, поставлений Російською імперією, як символ поневолення України. Він поставлений, як новий центр міста, імперський центр. Тому, безумовно, у такому вигляді він там не може залишатися, справа не в тому, сколупати якісь цифри, чи ні. Всім цим штукам, пов’язаним з Полтавською битвою, місце в музеї Полтавської битви, на щастя, є такий музей. Дуже б не хотілося, щоб звільнивши простір, туди натикали якогось примітиву. Такі місця, як центр Полтави, вони гідні того, щоб були оголошені серйозні міжнародні конкурси, щоб були митці з усього світу, журі ( не чиновники, а люди, які реально розбираються в мистецтві). Це має бути гідне Полтави і в майбутніх сторіччях буде прикрашати наше місто.
Повністю інтерв’ю з координатором руху «Простір свободи» Тарасом Шамайдою слухайте тут https://soundcloud.com/ur_local/demperalzatsya
Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті (за матеріалами сайту «Суспільне. Новини» https://suspilne.media/461489-udarit-po-ruskomu-miru-poltavec-taras-samajda-pro-zakon-sodo-zaboroni-propagandi-rosijskoi-imperskoi-politiki/ )
