Міжнародна благодійна установа «Центр Національного Відродження» відома в Україні і в діаспорі організацією та проведенням різноманітних заходів скерованих на сприяння процесу духовного і національного відродження українців. Свою роботу установа здійснює понад дванадцять років і має повагу в українському середовищі. Але так складається, що скромна, без зайвого шуму та галасу, діяльність установи час від часу зазнає серйозних ударів «п’ятої колони» Москви.
Майже десять років тому, в час активізації роботи Центру Національного Відродження на протидію експансії Московської православної церкви, що діє в Україні під личиною УПЦ МП, раптом за невідомих і до цього часу не з’ясованих обставин гине директор благодійної установи Іван Гавдида.
Минулого року діяльність Центру Національного Відродження стала на заваді «Вєрному казачєству», очільником якого є сумнозвісний в Україні «казачок» Олексій Селіванов. Він на догоду Москві для боротьби з українським націоналізмом вибрав об’єктом дитячо-юнацьку військово-патріотичну гру «Сокіл» («Джура»). Інструментом для дискредитації гри стала Координаційна рада з питань розвитку козацтва в Україні, створена Кабінетом Міністрів України при Міністерстві оборони України у 2011 році. Листом цієї інституції О.Селіванов звернувся до Міністерства освіти і науки і запропонував замість гри «Джура» впроваджувати лише «Зарніцу» і «Патріот», як «політично незаангажовані».
Головним аргументом проти популяризації «Джури» О.Селіванов висунув причетність Міжнародної благодійної установи «Центр Національного Відродження» до реалізації «Джури». А всім відомий українофоб-народний депутат В.Колесніченко і, взагалі, домагається усунути благодійну установу від участі у процесах патріотичного виховання в системі освіти України. У зв’язку з тим ми вирішили звернутися до Тараса Рондзістого, який сьогодні є директором цієї установи.
– Скажіть будь-ласка, чому Центр Національного Відродження вирішив опікуватися грою «Джура», яку ще у 2003 році ініціювало Українське козацтво?
– Ми вважаємо, що наша діяльність у напрямку національного відродження має сприяти процесу відновлення історичної пам’яті українського народу. Амнезія українців в царині своєї історії є явищем набутим через відсутність власної держави. Якщо цієї болячки не позбутися, то спровокований нею синдром національного імунодефіциту врешті-решт призведе до загибелі українців, як нації. Тому питання самоідентифікації українця є не менш важливим ніж суверенітет української нації. Наступне питання – це питання конкурентно спроможності українця, який готовий не лише проявляти гостинність, але здатний при потребі рішуче вказати займанцеві на двері.
Буремні події минулого століття призвели до втрати українцями свого найкращого генофонду. Як наслідок, сьогодні відсутня якісна українська еліта: підприємницька, фінансова, культурна, політична тощо. Парадоксально, що виборовши право вибору, ми часто не маємо кого вибирати. І тоді вибираємо краще з гіршого, а в результаті виходить «маємо що маємо». Чи є сенс нарікати, що понад двадцять років Україна не така, яку хотілося би мати? Ні. Адже малороси і хохли не здатні творити власну державу і відстоювати національні інтереси. Вони радше здатні прислужувати чужому господарю, чим бути повноправним господарем на власній землі.
За таких обставин скинути набуту хохляцьку личину, зокрема через ідентифікацію себе козаком-українцем, є необхідною умовою для оздоровлення національного організму. В цьому разі українське козацтво, як історичний феномен у житті українського народу, і козацька ідея, як консолідуюча складова національної ідеї, є достатньо потужними мотиваційними чинниками до державотворення. Важко старшій людині позбутися малоросійства, навіть коли вона розуміє, що це стан раба. Ефективніше сприяти з малечку дитині відчути гордість, що вона є українцем чи українкою, розбудити в ній генетичний козацький код. Це спричинило нас взятися за дуже складну, політично мало привабливу з точки зору сьогоднішніх політиків, справу.
У 2008 році з нагоди 360-ї річниці початку визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького ми вийшли з ініціативою активізувати процес впровадження в українських школах гри «Джура». Виховний ідеал лицаря-козака і розроблена під гру нормативно-правова база давали добрі можливості зосередити свою діяльність не на продукуванні концепцій і програм, а на конкретній справі – реалізації вже існуючої теоретично і цікавої для дітей військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»).
– Все це слушно, але вже існує Центр досліджень визвольного руху, який також має з мету – відновлення історичної пам’яті.
– Це так, але над нашою історією так познущалися загарбники, що навіть під егідою держави це праця для багатьох інститутів на багато років. ЦДВР же має свій конкретний напрям роботи. Навантаження на Центр дуже зросло після того, як державний архів та інститут національної пам’яті потрапили до рук комуністів. Робота із збереження історичної пам’яті є різноплановою: від пошуку документів, їх відновлення до поширення опрацьованої інформації серед громадськості. Тому сприяння поширенню та доведенню до українського загалу напрацьованого дослідниками ЦДВР матеріалу, зокрема до освітян, учнів та їх батьків, стало одним із напрямків роботи нашої установи в контексті національно-патріотичного виховання української молоді.
– А як в цьому сприяє проста дитяча гра «Джура»?
– По-перше, практична робота підтвердила, що гра має досить високий потенціал щодо охоплення цільової аудиторії. По-друге, системність та комплексність гри за відсутності відповідного аналога підтвердили її спроможність стати в основі майбутньої виховної системи з власною інфраструктурою. Змістове наповнення гри потребує працю різних фахівців: від наукового, викладацького рівнів до аматорського. Серед традиційних напрямків навчально-виховного процесу: фізично-спортивного, мистецького, військового, туристично-краєзнавчого, особливе місце посідає історичний вишкіл учасників гри та організація учнівського самоврядування не шляхом адміністративного втручання, а внаслідок реальної самоорганізації кожного учасника гри. По-третє, проведення всеукраїнського фінального етапу в різних куточках України і тематична історично-краєзнавча прив’язка до конкретного місця дозволяють учасникам опрацьовувати більш ретельно історію краю, де проходить фінал гри. Цьому сприяють також участь у розробці та реалізації програми таборування представників молодіжних патріотичних організацій, таких як Пласт, Спілка Української Молоді в Україні, «Січ», МНК, Національний альянс тощо. Але саме головне, що діяльність з впровадження гри «Джура» це не лише літні таборування і фінальні змагання. Це робота протягом всього навчального року, починаючи від першого вересня, а фінальні етапи є тільки підсумковими заходами.
– З Вашої інформації справді виходить, що «Джура» це не проста гра, а ціла виховна система. Але в такому разі вона потребує для забезпечення відповідних ресурсів. Зокрема, як вирішується питання фінансування гри? Адже на одному альтруїзмі систему важко забезпечити всім необхідним.
– Від самого початку питання фінансування наш самий великий головний біль. Всі вміють красиво говорити. Охочих робити справу знайти важко. І все ж вони є. Мені приємно згадати про нашу минулорічну співпрацю з Благодійним фондом Богдана Гаврилишина та Спілкою об’єднань громадян «Демократична Київщина», яку очолює Ігор Найда. Тоді ми спільно фінансували підготовку виховників гри «Джура».
Та саме більше фінансове навантаження на організаторів припадає при проведенні Всеукраїнського фінального етапу, збору чи злету активістів гри. Враховуючи, що оптимальна тривалість всеукраїнського етапу становить не менше 10 днів, обласного – не менше 3 днів, районного, міського, шкільного не менше 2 днів, проведення фінальних етапів на кожному етапі потребує значних коштів.
У 2009 році для проведення триденного таборування 350 учасників було використано більше 170 тис.грн., а у 2010 році для проведення 10 денного таборування 300 учасників – біля 400 тис. грн. В 2011 році для шестиденного таборування 150 учасників потрібно було біля 70 тис. грн. На тижневе таборування у 2012 році 220 учасників витратили біля 120 тис. грн.
Для проведення цього річного 10 денного таборування з кількістю учасників 300 осіб оптимальні витрати, включаючи компенсацію проїзду учасників від дому до міста Дубно і у зворотнім напрямку, становлять 400 тис. грн.
– На що скеровуються кошти насамперед? І як організаторам вдається залучати такі досить значні суми коштів?
– На самі першочергові витрати: харчування учасників, забезпечення елементарних умов для проживання згідно вимог санітарії, виконання програми включно з краєзнавчими поїздками та нагородженням переможців, проїзд учасників від місця проживання і у зворотнім напрямку. Цього року через брак коштів учасникам збору запропоновано до місця збору добиратися за власний рахунок або коштом організацій, що відряджають команди. Це практично на четверть зменшило витрати, але загрожує, що не всі переможці зможуть приїхати.
Також ми перед Великодніми святами звернулись за допомогою до відомих, авторитетних в державі людей, зокрема до 197 народних депутатів з проханням надати фінансову підтримку хоча би у розмірі 2 тис. грн. Я вже раніше, під час прес-презентації в УНІАН, казав, що з народних депутатів майже одразу фінансово допомогли лише двоє депутатів. Це Олег Канівець і Олександр Мирний. Відповіли біля десяти народних обранців, з яких четверо пообіцяли допомогти, а Віталій Кличко повідомив, що скерував запит до міністра освіти. Ще раніше на наше прохання відповідними зверненнями та запитами до держаних установ і відомств звернулись народні депутати В’ячеслав Кириленко, Ксенія Ляпіна, Ірина Фаріон.
Водночас хочу відзначити доброчинний внесок Сергія Бондарчука та додаткову пожертву Олега Канівця, що забезпечує, принаймні, проведення збору у Дубно на мінімальному рівні.
Нещодавно надійшли дві відповіді від народних депутатів, відомих патетичною риторикою та надзвичайно розвинутим патріотизмом. Нажаль, як я вже казав, слова це одне, а діла це інше. Майже весь опозиційний депутатський корпус або не почув, або робить вигляд, що не почув нашого звернення. Тому у двобої «Джура – Зарніца» організатори «Джури» залишаються практично без підтримки. Це в той час, коли «Зарніца» має підтримку Москви, Московської православної церкви, «Руского міра» та … Кабінету Міністрів України.
– Якщо не секрет, хто з народних депутатів України виявився таким немічним?
– Зараз не хочеться робити передчасних висновків, адже не виключаємо слабку поінформованість помічників депутатів і самих депутатів щодо актуальності проблематики національно-патріотичного виховання в Україні.
Тим не менш, постараємося своєчасно повідомляти громадськість про добродіїв, які вже сприяють грі. Звісно за їх згодою. В цій газеті та наших Інтернет-сайтах з’являтиметься інформація про тих, хто прийшов на допомогу і пліч-о-пліч з нами протистоїть національній, культурній, духовній деградації українців.
Думаю, що восени, за підсумками літнього таборування і збору, можна буде зробити більш об’єктивні висновки. Сподіваюсь, що і українській спільноті буде цікаво дізнатися, як поставились їх обранці до такої доброї української справи, як виховання учнів на українських цінностях та козацьких традиціях.
– Ви згадали, що є добродії, які не просто висловили організаторам свою підтримку на словах, але й свою любов до України підтвердили значною фінансовою підтримкою. Чи часом не було висунуто ними при цьому якихось умов?
– А як же. Висунули умову. Максимально ефективно використати надані кошти. Бо справа патріотичного виховання не завершується збором у Дубно. Треба ще про роботу протягом нового навчального року подбати. Тому не тільки виставили умови, але ще вийшли з ініціативою об’єднати зусилля благодійних фондів. Для забезпечення нового якісного рівня процесу впровадження гри Джура була підписана угода між Благодійним фондом «Нові традиції», який очолює Сергій Бондарчук, Благодійним фондом «Добре серце», керівником якого є Олег Канівець, і Міжнародною благодійною установою «Центр Національного Відродження», яку представляв при підписанні я. Метою угоди є сприяння популяризації, організації та проведенню Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»).
Розуміючи, що власними силами не вирішиш всі проблемні питання, ми сподіваємося, що приклад перших трьох надихне інших меценатів, спонсорів, депутатів державного та місцевого рівнів долучитися до благодійної ініціативи. Адже наша праця йде у контексті проголошеного на Другому Форумі Українських справ заклику «Робимо Українську справу – творимо Український світ!». Я вірю, що справа сприяння плеканню нового мудрого, шляхетного і мужнього покоління українців не залишить байдужих ані в Україні, ані за її межами. Не виключаю, що з часом на ініціативі трьох благодійних фондів виникне цілий український благодійний рух, як колись з’явився відомий у світі рух ротарійців. Адже служіння Богу і Україні, творіння добрих справ, що має гра «Джура» своїми ідеалами, є добрими засадами для консолідації українців у всьому світі.
Впевнений, що зусиллями ентузіастів, волонтерів і меценатів, що вже зголосились до праці з проведення Всеукраїнського збору активістів «Джура-2013: Волинська Січ», захід у Дубно пройде на високому організаційному рівні. Бо гра «Джура» – це не козацька забава, а українська справа. То ж бажаю всім організаторам Божого благословення, успіхів та нових творчих злетів.
Розмовляла з Тарасом Рондзістим Інна Іщенко
Благодійні пожертви просимо перераховувати:
Міжнародна благодійна установа
«Центр Національного Відродження»
р/р № 26006212566 в Райффайзен банк «Аваль»
код ЄДPПОУ 26113575
МФО 380805
призначення платежу:
благодійна фінансова допомога
