В українській політичній думці немає чіткої системної відповіді на питання про рушійні сили (фактори) суспільного розвитку.
Ні серед вчених-суспільствознавців, ні серед політичної еліти немає стратегічного бачення проблем виходу країни з історичного глухого кута. У суспільстві переважає думка, що причина наших бід і негараздів криється в українській ментальності та (або) в географічних і геополітичних факторах.
Серед сучасних теорій суспільного розвитку слід виділити неоінституційну парадигму, сформульовану Д. Нортом, яка отримала подальший розвиток у праці Д. Аджемоглу і Дж. Робінсона “Чому нації занепадають: походження влади, багатства і бідності” (Київ, НАШ ФОРМАТ, 2016)
Автори акцентують увагу на проблемних питаннях, які стосуються аналізу впливу інститутів (правил гри) на політичний та соціально-економічний розвиток країн. Ця книга дозволяє розробити найбільш істинну методологію аналізу українського суспільства в рамках всього трансформаційного періоду і на цій основі окреслити стратегічні пріоритети демонтажу олігархату після Революції гідності. На основі аналізу цієї праці можна зробити такі висновки.
По-перше, відмінності у стандартах життя країн, обумовлені не географічними факторами, культурними цінностями, технологічними досягненнями, компетентністю еліти, а наявністю двох типів інституційних систем: інклюзивної та екстрактивної.
По-друге, екстрактивні інститути ґрунтуються на засадах визискування (екстракції) політичними елітами підкорених народів або свого власного народу. Вони, стимулюючи корупцію як сучасний інструмент гноблення, обмежують політичну та економічну свободи і тим самим гальмують інноваційний розвиток. При екстрактивних інститутах країна приречена на економічний, інтелектуальний та моральний занепад.
Екстрактивні інститути функціонують у тих країнах, де були або є тоталітарні, авторитарні і гібридні політичні режими, а також відсутні сучасні централізовані держави( Сомалі, Афганістан)
Ці інститути виникли, в першу чергу, в країнах із багатими природними ресурсами, високою щільністю населення і відсутністю належного опору колонізаторам (як це мало місце в Латинській Америці під час її колонізації іспанськими та португальськими конкістадорами)
До сказаного слід додати, що екстрактивні інститути виникали також внаслідок їх нав’язування постколоніальним країнам тоталітарними режимами після Другої світової війни (як це мало місце в Північній Кореї)
По-третє, екстрактивні інститути тяжко піддаються демонтажу і мають потужну інерцію зберігати свою інституційну суть навіть після революційних потрясінь. Це пояснюється тим, що політичні еліти в рамках цих інститутів, маючи слабкі обмеження, наділені винятковими можливостями збагачуватися за рахунок власного народу. Особливо вони сильні в тих країнах, де є багаті природні ресурси, успадкована від попереднього тоталітарного режиму індустріальна спадщина, а також слабка політична опозиція і нерозвинуте громадянське суспільство.
По-четверте, екстрактивні інститути, які продовж короткого періоду (20-30 років) можуть стимулювати потужний економічний розвиток задля зміцнення панівних позицій правлячої еліти, але не мають довготривалої перспективи на економічне зростання та покращення добробуту народу.
По-пяте, інклюзивні інститути, забезпечуючи рівний доступ всіх соціальних груп до ресурсів, стимулюють вільну конкуренцію і обмежують корупційні та клептократичні мотиви еліти. Вільна конкуренція та правові гарантії приватної власності стимулюють попит на інноваційні технології, тому не дивно, що Промисловий переворот розпочався в Англії, де Славетна революція призвела до виникнення інклюзивних інститутів. Те ж саме можна сказати і про сучасні розвинені країни. Згідно індексу глобальної конкурентоспроможності спостерігається сильна кореляція між інституційним розвитком та соціально-економічними й інноваційними досягненнями.
По – шосте, інституційні траєкторії розвитку мають історичне коріння, але позбавлені історичної закономірності. Вони з одного боку спричинені інституційним дрейфом внаслідок гострої боротьби за владу та розподіл національного багатства, з іншого – критичним збігом обставин (події, які порушують в одній або декількох країнах політичну та економічну рівновагу). Попередні інституційні відмінності можуть в майбутньому при критичному збігу обставин мати вирішальне значення для радикальної зміни всієї інституційної системи
По-сьоме, якщо теоретичні положення цієї книги екстраполювати на політичну ситуацію в Україні у післяреволюційний період, то можна зробити такий висновок: Революція гідності та російсько-українська війна на Донбасі спричинили такий критичний збіг обставин, за яких інституційна система олігархату приречена на повний занепад. Але це не означає, що система олігархату сама по собі впаде. Необхідна синергія впливу країн Заходу та сильної антиолігархічної політичної опозиції, яка має широку підтримку з боку громадських організацій та народу загалом, на українську політичну еліту, примушуючи її робити рішучі реформаторські кроки. Така політична опозиція повинна ґрунтуватися на об’єднанні вільних людей, які не були в системі олігархічної влади, є фінансово незалежні та здатні висунути зі свого середовища харизматичного лідера-реформатора.
Політологи Степан Рутар, Мирослав Нагірний
