Мешканець Краматорська Андрій Шавкунов усе життя мріяв шити взуття. Сімнадцять років тому мав невдалий досвід: відкрив власну справу, але через брак знань прогорів. Два роки тому ризикнув знову відкрити майстерню – відтоді й працює.
Промо від волонтера
Дивимося на вивіску «Olandi», відчиняємо двері – і одразу на вході нас зустрічає взуття, що рівними рядками вишикувавалося на стелажах: босоніжки та літні балетки.
Андрій пояснює, що це – залишки. Усього разом з ним тут працює п’ятеро робітників, двоє з яких – переселенці з Донецька та Макіївки. Жінки кроять та зшивають верх в одній кімнаті, а чоловіки в іншій натягують заготовку на колодку та дороблюють виріб.
У приміщенні немає типового, як для майстерень з ремонту взуття, запаху клею та ацетону. Тут доволі просторо.
Наразі – шиють понад двадцять моделей для жінок та чоловіків. Покупці здебільшого замовляють взуття онлайн: через сайт чи Фейсбук. Соціальна мережа стала відправною точкою, своєрідним стартом популярності цієї маленької фірми.
– Два роки тому я вже шив балетки різних кольорів, але якось вирішив зробити жовто-блакитні. І у мене цю пару 39-ого розміру ніхто не купував. Тоді я вирішив подарувати її краматорській волонтерці Ользі Коноваловій. А журналіст, блогер та волонтер Тім Златкін зробив у себе на сторінці пост про це, який отримав багато відгуків. І відтоді у мене почало з’являтися все більше і більше покупців, – розповідає Андрій.
Перші кроки – без освіти та досвіду
Освіти чоботаря або хоча б кравця в Андрія нема. Раніше він опанував дві спеціальності: повар-офіціант та економіст, але за жодною з них не пропрацював жодного дня. Зараз намагається заповнити пробіли у теорії: шукає інформацію в Інтернеті чи радиться зі знайомими, які займаються взуттям.
Перші ж свої знання та мрію отримав від друга свого батька:
– Його вже нема в живих, але саме від нього я отримав перші знання у справі чоботаря. Він узяв мене в учні. Спочатку я пробував шити зі шкіри м’ячі та усілякі чохли, а потім вирішив відкрити свою взуттеву майстерню. Тоді справа не пішла, бо я не мав знань та досвіду. Почав займатися іншими справами, але мрія не вмирала.
«Ось чому Андрій Шавкунов шиє жіноче взуття»
Через сімнадцять років Андрій поставив за мету вчиттися та створювати власні моделі. Зізнається, що навмисне почали із жіночого взуття, бо жінки купують більше:
– Моя подруга в Фейсбуці виклала таку фотографію: полиця, на якій багато жіночого взуття. І десь там, збоку – одна пара чоловічих. І під цією картинкою зробила такий підпис: «Ось чому Андрій Шавкунов шиє жіноче взуття», – сміється майстр.
Саме жіночі примхи змушують Андрія замислюватися над єксклюзивними моделями. Чоботар розповідає, що іноді його замовниці запитують, чи збирається чоловік шити щось нове, або ж скидають світлини з тим, що хотіли б мати від майстра з Краматорська. Отак і з’являються дві-три новинки в сезон.
Шити жіноче взуття набагато складніше, ніж чоловіче:
– Що головне для чоловіків, коли вони обираються взуття? Аби воно було якісне, надійне та зручне. У жінок запити більші. Крім якості, надійності та зручності, вони хочуть, аби взуття було ще й модне та красиве. До того ж серед виробників жіночого взуття більше конкуренції, ніж серед чоловічого. Подивіться виставки взуття відомих дизайнерів – там в основному жіноче.
Вражає, що за взуття дякують
Майже півтора роки тому Шавкунов відмовився від ремонту взуття й тепер займається виключно пошивом. Андрій розповідає, що під час ярмарку «Made in Ukraine», який відбувся у липні цього року в столиці, до нього підходили люди і дякували:
“– Мені було приємно, коли до нас підходили, навіть не купували нічого, але у нашому взутті. Я нарахував близько десяти людей, які підходили та казали «дякуємо!» Це мене дуже вразило, коли люди просто дякували за наше взуття…”
Клієнтів, каже чоботар, вистачає. Серед великих замовників реалізатори з харківського ринку Барабашово та одна із мереж магазинів одягу та взуття в Донецькій області. А от серед роздрібної торгівлі в Україні лідирують кияни.
Також вироби Андрія відправляються до замовників і в інші країни – у Німеччину, Францію та Португалію. Остання країна лідирує за кількістю замовлень: туди чоловік відправив вже з десяток пар
Мрія про свою маленьку фабрику
Основна проблема, з якою стикнувся Андрій, коли починав справу – кадрове питання. Спеціалістів з пошиву взуття у Краматорську знайти важко:
– Через те, що в місті не було фабрик з виробництва взуття, як наприклад, в Харкові, Дніпрі чи навіть Костянтинівці, то відповідно і спеціалістів немає. Фахівці, які зараз у мене працюють – переселенці, вони й у своїх містах працювали зі шкірою. Ще двох робітників ми навчили самі.
Наразі вп’ятьох вони підготувати декілька новинок на осінь: туфлі на підборах, лофери та високі кеди. А ще чекають на вирубний прес для шкіри, який виграли за грантом від Міжнародної організації з міграції. Нове обладнання дозволить зекономити час та зменшити ручну працю, адже допоможе у розкроюванні заготовок.
Колись його маленька майстерня переросте у фабрику, продовжує мріяти Андрій Шавкунов. Ми теж маємо надію, що воно так і станеться.
Джерело: svoi.city Фото –
