Український фільм «Звуки музики війни» отримав Гран-прі міжнародного кінофестивалю

Поки Україна проходить один із найскладніших етапів Великої війни за незалежність, надходить звістка, яка звучить тихо, але вагомо. Український фільм «Звуки музики війни» (The Sound of Music of the War) режисера В’ячеслава Бігуна здобув найвищу нагороду — Гран-прі — 13-го Міжнародного фестивалю кіномистецтва Mister Vorky з-поміж 60 фільмів-номінантів.

Це не просто статуетка, це не просто 102 нагорода найтитулованішого українського режисера.

Фестиваль Mister Vorky (Mister Vorky International Festival of Cinema Art) названий на честь Славка Воркапича — сербсько-американського піонера кіномонтажу, митця, який вірив, що кіно здатне не лише фіксувати реальність, а й торкатися душі. Воркапич відмовився підкоритися логіці голлівудської індустрії, наполягаючи: мова кіно може бути самостійною, поетичною, неслухняною. Фестиваль його імені значить: кіно має бути сміливим, експериментальним, вільним.

«Звуки музики війни» живе саме в цій традиції. Фільм не заповнює кадр вибухами. Камера солдата в проміжках між боями «чує» не руйнування, а тишу — і те, що в цій тиші залишається від людини. Журі фестивалю описало стрічку так: «Війна ніколи повністю не зникає з кадру, але перед нами постає портрет уважності й ніжності — усередині великої катастрофи все ще жевріє тендітна людяність. Фільм В’ячеслава Бігуна «Звуки музики війни» вирізняється глибоко особистим підходом. За короткий час йому вдається зблизити нас із головним героєм і дати відчути те, що він переживає».

Саме це сьогодні найважливіше показати світові. Ми, українці, переживаємо народну війну. Солдати, переважно некадрові військові, боронять Україну, цивільні теж творять життя на руїнах. Щодня доводиться платити ціну, і щодня постає питання: окрім виживання, що ми ще захищаємо? «Звуки музики війни» пропонують варіант відповіді: ми захищаємо здатність відчувати. Здатність навіть в окопі розрізняти тишу і порожнечу — ту тонку лінію, яка відділяє людину від небуття. Мистецтво не робить війну прийнятною. Мистецтво нагадує, чому ми не можемо її прийняти.

Для українського кіно ця нагорода має цілком конкретне значення. Від початку повномасштабного вторгнення українці живіть у надзвичайних умовах — знімають на телефони, пишуть сценарії уривками, монтують уночі між тривогами. «The Sound of Music of the War» вже отримав приз на фестивалі Extremely Shorts і загалом близько 20 перемог і номінацій у різних країнах. Гран-прі Mister Vorky — це визнання від міжнародної спільноти експериментального кіно: наші історії варті не лише співчутливого перегляду, а й серйозної мистецької оцінки.

Міжнародний фестиваль кіномистецтва Mister Vorky проходить у сербському місті Рума. Названий на честь сербсько-американського кіномитця Славка Воркапича, фестиваль присвячений інноваційним, експериментальним і сміливим творам кіномови. 13-й фестиваль відбувся 17–20 вересня 2026 року (голова журі — Ніна Латіновіч (Nina Latinović)).

Режисер Воркапич (1894 – 1976) свого часу пройшов шлях від маленького колись села Добринці до Голлівуду (з 1920-их) — і так і не дозволив Голлівуду себе приборкати. Нині українська короткометражка, народжена у війні, отримує найвищу відзнаку фестивалю його імені. Між цими подіями майже століття — і одна віра: там, де мистецтву найважче вижити, воно все одно мусить «звучати». Фільм «Звук музики війни» це зробив. Фільм «Звук музики війни» режисера В’ячеслава Бігуна у форматі 9:16 досліджує досвід українського солдата в паузах між боями — межу між війною і сприйняттям, руйнуванням і людяністю.

Український режисер і науковець В’ячеслав Бігун — автор понад 60 фільмів на кінець 2026 року, які вже показали понад 180 кінофестивалів і подій світу. За даними IMDb, він впевнено посідає перше місце у світі за кількістю підтверджених номінацій.