“Роки” (Years and years, 2019, 1 сезон – 6 серій, виробництво BBC та HBO)
Росія захопила Україну, пострадянський тоталітаризм переміг, українці-інакодумці страждають від переслідувань, а один з українських вимушених втікачів зустрічає в таборі біженців у Британії своє кохання та спасіння. Так починається новий популярний серіал британсько-американського виробництва – “Роки”.
Світ з’їхав з глузду, лише родина – острівець безпеки і любові
«Роки» – сімейна сага, що розгортається на фоні наростаючих проблем західної Європи і взагалі світу. Велика британська родина – четверо братів і сестер, їхня бабуся, родичі, діти, друзі – всі вони живуть у досить буремному світі прийдешнього. Спокійне життя Європи скінчилося, прийшло майбутнє, наповнене кризами, боротьбою, стражданням. Зростаючі хвилі біженців, ґеттоїзація, зміни клімату, криза фінансової системи, політичний популізм, навіть атомні удари – так малюють наступні 15 років сценаристи серіалу. “Роки” – це намагання привернути увагу суспільства до кричущих проблем сьогодення, зупинити ті зміни, які вже зараз є загрозливими та очевидними. Творці серіалу натискають на головні страхи європейців, викликають почуття провини за власну бездіяльність, провину перед собою та іншим світом.
Завдяки людському небажанню думати та загальній розгубленості у світі діпфейків демократія знову себе дискредитує – і рішення приймає нерозумна більшість. Ми спостерігаємо, як невігласи і клоуни приходять до влади та приймають критичні для світу рішення. Не вирішують вчасно проблеми, що призводить до трагічних та нелюдяних наслідків. У світі “Років” зміни клімату безповоротні, праві політики будують концентраційні табори для біженців, банки падають, люди втрачають роботу, тож залишається лише приділяти час близьким і радіти кожній миті, або ж вакханально танцювати біля вогнища як в останній день цього світу, котрий летить під три чорти. Проте серіал все ж таки дає людству шанс на перемогу. Надію, що ми зможемо подолати всі негаразди, які знову з’являться перед нами (а вони з’являться, в цьому можете не сумніватися – говорить серіал).
Окрім того, що “Роки” – це політична сатира, фантастична антиутопія та соціальна драма, це ще й кіно про вічні цінності: любов і ненависть, самопожертву і зраду, турботу і сімейні зв’язки. Конфлікт батьків і дітей залишається таким же актуальним, не дивлячись на супертехнологічність нового світу, всі ці нейронні мережі та вбудовані в голову чіпи. Проте родина – це місце, де тебе завжди зрозуміють і приймуть. Бабуся, як стара Британія, є точкою збірки родини – що б там не відбувалося у непевному та хиткому зовнішньому світі, вона ніколи не забуде про “файв о’клок” і традиційні сімейні зустрічі. Також фільм – цілком у сучасному стилі – гімн дівьорсіті (diversity – різноманітність), тут є геї, лесбійки, чорношкірі, араби, люди з інвалідністю – любов не має кордонів, хочуть сказати творці серіалу.
Українці в серіалі: так-то воно так, але трішечки не так
Не треба забувати, що “Роки” – це серіал для західного світу. Тому хоча в ньому і з’являється тема українців та українсько-російських взаємовідносин – проте значної заглибленості в тему та детальної роботи над образами годі й очікувати. Українці тут виконують досить умовну, схематичну роль. Бо за сценарієм повинні бути якісь люди, жертви, біженці, які мусять страждати, а глядач – їм співчувати. Почнемо з того, що головного українця звуть Віктор Ростовіч Ґорайя чи то Ґорія (він серб чи грузин?), він має зовнішність чи то мексиканця, чи то іспанця, а половина людей в українському таборі – взагалі чорношкірі. Бо це ж біженці – а які вони ще мають бути? – мабуть, так собі думали сценаристи. Такі невдачі зі штучним представленням пострадянських народів у масовому європейському та американському кіно досить типові. Можна згадати хоча б нещодавній «Чорнобиль» (серіал від каналу HBO, 2019 рік). З одного боку, в ньому дуже ювелірно відтворена радянська реальність, з іншого – самі “товариші”, які безперервно п’ють горілку і носять червону зірку на лобі.
Тож пересічний українець навряд чи впізнає себе в головному герою-українцю, він не вражає правдоподібністю (як і інші українці в таборі, що, наприклад, танцюють біля вогню з опудалом Трампа, бо ж відомо, у кожного українця у валізі Трамп). Можливо, це й не є історія про пересічного українця, а може, автори просто вирішили не обтяжувати себе дослідженням матеріалу. Хоча дивно, що при досить великому бюджеті, який мають канали HBO та BBC, не можна знайти людину, котра пояснить як виглядають українці, в яких квартирах вони живуть, що вони їдять та як себе поводять.
Глядачу, знайомому з українськими реаліями, важко зануритися в фільм і почати співчувати героям, бо він одразу бачить штучність, а ще пафосність того, що відбувається на екрані.
Банки банкрутують, а ошелешені люди стають в черги та штурмують банківські установи під тривожний саундтрек? Та це ж типова українська дійсність, кожен другий українець втратив гроші або в банку, або в будівельній афері, кожен тривожиться і боїться за своє майбутнє. Бо може, завтра Росія пустить танки на Київ, а може, закриють західні кордони, а може, впаде черговий банк – українець звик жити у воюючій країні, втрачати гроші, житло, життя. Жити у щоденному стресі, яким в серіалі лише лякають європейців.
Один з героїв втрачає роботу в офісі і стає кур’єром, аби прогодувати родину? Мільйони українців та українок з вищою освітою залишають свою країну та їдуть за кордон працювати водіями та продавчинями. Все, чого бояться західні європейці, в Україні вже сталося. Тому ні напружена музика, ні драматичні кадри вразити українського глядача навряд чи зможуть.
“Чорне дзеркало” та “Доктор Хто”
Головну роль Вів’єн Рук (політичної нахаби, яка почала керувати Британією) в серіалі грає відома акторка Емма Томпсон. Сценарист серіалу – Рассел Т. Девіс – також є творцем культового британського серіалу “Доктор Хто”, який після довгої перерви відродився на каналі ВВС у 2005 році. Фантастичний світ антиутопії “Роки” перегукується з іншим британським футуристичним серіалом “Чорне дзеркало”. Сценаристи розмірковують про наше майбутнє, кожен на свій манір, але як один наполегливо піднімаючи етичні проблеми, що постануть перед нами зовсім скоро.
Автор – Тетяна Данюченко, Джерело – Наше Слово, Варшава
