Фото: Олександра Ткач
У межах Франкфуртського книжкового ярмарку відбулася дискусія «Жити вічно: документування війни у прозі, поезії та мистецтві», організована літературною агенцією OVO спільно з Українським інститутом книги. До розмови долучилися українські військові та ветерани, іноземні видавці й представники культурної спільноти. Модерувала дискусію директорка агенції OVO Вікторія Матюша.
У центрі уваги — важлива роль і міжнародне значення української військової поєзії та прози. Ця література дедалі більше цікавить міжнародних видавців і читачів, відкриваючи світові український досвід війни через літературу.
Іноземні учасники говорили про переклади та поширення української військової літератури за кордоном. Представник Міністерства культури Румунії Александру Попеску розповів про антологію Mecanismul de apărare («Механізм захисту»), яка познайомила румунських читачів із творами українських військових авторів.
Про те, як українська поезія знаходить читачів англійською мовою, розповів Ніл Тітман, директор видавництва Kulturalis, що спеціалізується на мистецьких виданнях і розвиває серію української поезії в перекладі. Серед уже опублікованих книжок — англомовне видання Наталки Маринчак ‘Antidespairan’, присвяченої обороні Харкова. Також Ніл представив майбутнє видання ‘We Will Live Forever’ («Ми житимемо вічно») Дмитра Лазуткіна, яке готується до публікації та має стати наступною книжкою цієї серії.
Говорячи про актуальність української військової літератури за кордоном, Ніл Тітман підкреслив: «Британія має багату й самобутню традицію поезії, написаної військовими, які брали участь у Першій світовій війні, — Вілфредом Оуеном, Зігфрідом Сассуном, Айзеком Розенбергом, Робертом Ґрейвсом, Едвардом Томасом та багатьма іншими. Їхні твори й досі вивчають британські школярі в межах національної навчальної програми. Тож воєнна поезія глибоко вкорінена в колективній свідомості британців і досі сприймається як потужний засіб осмислення жахіть збройних конфліктів. Незаконне вторгнення в Україну та безплідні спроби знищити її самобутню культуру викликають обурення в усьому цивілізованому світі. Творчість сучасних українських поетів-військових знайде у Великій Британії чуйного й небайдужого читача»
Ніл Тітман, директор видавництва Kulturalis. Фото: Олександра Ткач
Важливою частиною події стала презентація книжок українських військовослужбовців і ветеранів за безпосередньої участі самих авторів.
Серед представлених видань — «Британія, або пригоди українських рекрутів» Сергія Демчука, книжка про військову підготовку українців у Великій Британії та війну, а також «Стаханівський рух» Романа Буданова, роман, який здобув першу премію українського конкурсу «Власна полиця» у 2025 році.
Також під час дискусії анонсували майбутні видання: поетичну збірку «Місце 11А» Павла Матюші, яка вийде у «Видавництві Старого Лева» (ВСЛ), та книжку «Розкажи» Віталія Сладкого (SUGAR), що готується до виходу у видавництві «КіТ».
Фото: Олександра Ткач
Військові автори Сергій Демчук, Роман Буданов, Павло Матюша, Віталій Сладкий (SUGAR) поділилися своїм досвідом висвітлення війни через різні форми — поезію, коротку прозу та щоденникові записи — і розповіли, як вибір різних форм змінювався в процесі.
Ще однією важливою темою стала роль музики та візуального мистецтва у висвітленні теми війни. Арткураторка та літагентка OVO Вікторія Степанець розповіла про проєкт «Збиті рими» літературної агенції OVO, в межах якого музичні гурти записують пісні на вірші українських військових, а також презентувала мальопис «Мистецтво під вогнем» авторки Аліни Борисової, виданий у видавництві «КіТ», присвячений руйнуванню Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука внаслідок російського ракетного удару.
Література й мистецтво здатні зберігати те, що війна намагається знищити: людські голоси, особисті історії, пам’ять про загиблих, культурну спадщину та досвід цілого покоління. Назва To Live Forever стала символічним запитанням до всіх учасників: що саме має залишитися з нами завдяки українській літературі воєнного часу?
Участь у програмі стала можливою завдяки підтримці Українського інституту в Німеччині в межах програми мобільності NUMO.
Фото: Олександра Ткач
