Поруч із деякими людьми мистецтво ніби стає зрозумілішим і ближчим. Можливо тому, що в їхніх творах відчувається не лише неабияка майстерність, а й щось дуже людське – щирість, доброзичливість, любов до своєї справи. Саме таким є Михайло Китриш – видатний опішненський гончар, заслужений майстер народної творчості України, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, людина, чиє ім’я давно стало невіддільним від мистецької слави гончарної столиці України.
21 жовтня майстер відзначає 90-річчя! До цієї особливої дати Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному підготував його персональну виставку «Коли глина стає долею…». Ця назва означує набагато більше, а ніж лише професійне покликання. Вона – про життя, нерозривно пов’язане з глиною, про творчу свободу, сміливість експериментів і відданість справі, яка з роками не втрачає свого значення.
Його твори хочеться розглядати неквапливо: повертатися до них поглядом, помічати нові деталі, вдивлятися в поєднання форм і кольорів. Мистецтвознавці відзначають бароковість і вишукану декоративність кераміки Китриша. Та за цими характеристиками відкривається особливий світ, сповнений безпосередності, поетичності й життєлюбства. Саме вони надають його роботам неповторного характеру, у якому народна традиція поєднується з індивідуальним баченням художника.
Михайло Китриш постійно шукав нові можливості художнього вираження. Експериментував із кольоровими глинами та поливами, сміливо працював із формою, відкривав незвичні способи поєднання традиційних елементів. У його творчості посуд виходив за межі суто ужиткового призначення, набуваючи самостійної мистецької цінності, а зооморфні вироби вирізнялися виразною пластикою та скульптурністю. Так, спираючись на спадщину опішненських гончарів, майстер створював власну художню мову.
Народжений 21 жовтня 1936 року в Опішному, у родині гончаря, Михайло Китриш пов’язав із гончарством усе своє професійне життя. 1963 року він став працювати в заводі «Художній керамік», де пройшов шлях від гончаря до майстра творчої лабораторії. Від середини 1960-х років його твори експонувалися на обласних і республіканських виставках, здобували відзнаки престижних конкурсів і фестивалів.
Згодом мистецтво опішненського гончаря вийшло далеко за межі України. Його роботи представляли українську кераміку в Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщині, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великій Британії, Об’єднаних Арабських Еміратах та інших країнах. Майстер брав участь у міжнародних симпозіумах керамістів, а його твори поповнили музейні й приватні колекції в Україні та за кордоном.
Творчий світ Михайла Китриша живе в його роботах – неповторних, сповнених характеру й мистецької свободи. Найчисельніша колекція його творів зберігається в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, який із гордістю оберігає цю безцінну спадщину. Та зв’язок майстра з музеєм ніколи не обмежувався його творами. Михайло Єгорович завжди підтримував музейні ініціативи, був активним учасником культурологічних заходів, щиро долучався до мистецького життя закладу. Його присутність, доброзичливість і небайдужість стали важливою частиною історії, яку музей творив разом із ним.
1971 року Михайло Китриш став членом Спілки художників України; 1985-го – отримав почесне звання заслуженого майстра народної творчості України, а 1999 року був удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка. Ці відзнаки засвідчили вагоме місце його творчості в українській культурі й визнання особистої майстерності, що виросла з опішненської традиції та набула самобутнього художнього звучання.
Проте внесок Михайла Китриша в життя рідного краю не обмежується власними мистецькими здобутками. Він брав активну участь у створенні освітніх і музейних осередків Опішного, долучився до заснування дитячої студії «Сонячний круг», Дитячої школи народних мистецтв, Колегіуму мистецтв (нині Опішнянський державний художній ліцей імені Василя Кричевського) та інших закладів. Його діяльність сприяла формуванню середовища, у якому діти й молодь могли пізнавати народне мистецтво, навчатися й знаходити власний шлях до творчості. Адже продовження традиції залежить не тільки від збереження давніх виробів, а й від людей, які готові прийняти її у спадок і наповнити новим змістом.
Особливо промовисто про ставлення майстра до своєї справи свідчить інтерв’ю, записане двадцять п’ять років тому. Тоді Михайло Китриш назвав глину й кераміку всім своїм життям, своєю душею. Він зізнавався, що навіть простий дотик до глини дарує йому душевне тепло. У цих словах – не лише любов до професії, але й глибокий особистий зв’язок із глиною, яка для справжнього гончаря ніколи не є лише матеріалом.
У розмові майстер відповів і на запитання, чи обрав би гончарство знову, якби мав нагоду почати життя спочатку. Його відповідь була беззаперечною: так, хоча дещо, можливо, змінив би. Ця щира відповідь, висловлена чверть століття тому, сьогодні звучить особливо вагомо. За нею – роки праці, пошуків, творчих відкриттів і досвід людини, яка не лише опанувала гончарство, але й зробила його частиною власної долі.
Сьогодні стан здоров’я вже не дозволяє Михайлові Китришу працювати з глиною, проте створений ним мистецький світ продовжує жити. Його твори й далі зустрічаються з глядачами, захоплюють виразністю форм, багатством барв і неповторною образністю. У них зберігається не лише талант окремого майстра, а й характер опішненського гончарства – винахідливого, щедрого, відкритого до творчого пошуку.
Ювілейна виставка «Коли глина стає долею…» – нагода висловити Михайлові Китришу вдячність за багаторічну працю, за мистецьку сміливість, завдяки якій традиційна кераміка набула нових форм і барв, за участь у розвитку культурного життя Опішного й України загалом. І, звичайно, за ту щирість, що відчувається не тільки в його творах, а й у людському спілкуванні.
Дев’яносто років – поважна дата, проте значення творчості не вимірюється календарем. Воно живе в кожному збереженому творі, у поглядах людей, які зупиняються перед ним, у захопленні тих, хто вперше відкриває для себе красу творчості Михайла Китриша.
З ювілеєм, Михайле Єгоровичу! Хай створений Вами мистецький світ і надалі дарує людям радість відкриття, а Ваша творчість залишається джерелом гордості для Опішного й усієї України!
Многая літа, Маестро!
Світлана Пругло, завідувачка інформаційної служби Національного музею гончарства
