970 років тому:
20.02.1054 – у Вишгороді поблизу Києва помер Ярослав Мудрий, Великий князь Київський (1019-1054), благовірний ПЦУ (2008) та РПЦ (2004). Народився у 978 або 979, за менш вірогідною версією у 987 або 988. Був другим сином рівноапостольного князя Володимира Святославовича та полоцької княжни Рогніди Рогволодівни. У віці 5 років охрещений з іменем Георгій (Юрій). У 10 років за наказом батька став удільним князем у Ростові (988-1010). Після смерти старшого брата Вишеслава переведений на князювання до Новгорода (1010-1034). Перша дружина – Анна, про яку мало відомостей, друга – шведська принцеса Інгігерда, з якою узяв шлюб 1019.
У 1014 відмовився платити данину до Києва у розмірі 2000 гривень, наказав карбувати власну срібну монету. У відповідь на це батько розпочав підготовку до походу на Новгород, проте у липні 1015 раптово помер. Після смерти Володимира Великого спалахнула міжусобна боротьба між його синами за наслідування київського великокняжого престолу. 26 листопада 1015 біля Любеча Ярослав розбив військо Святополка (прозваного Окаянним) і посів київський стіл. Проте 1018 Святополк з допомогою армії свого тестя польського короля Болеслава Хороброго змусив Ярослава втікати з Києва до Новгорода. Остаточно Ярослав переміг Святополка 1019 в битві над річкою Альтою і став Великим князем Київським. У намаганні об’єднати всі землі Русі також провадив боротьбу проти свого брата князя тмутороканського Мстислава Володимировича. 1024 в битві під Лиственом біля Чернігова Мстислав розбив Ярослава та міг посісти київський стіл, проте не захотів володарювати у Києві й вдовольнився Чернігівщиною і землями на схід від Дніпра, крім Переяславщини. У 1026 в Городку під Києвом брати порозумілися й уклали мир. Ярослав допомагав братові в боротьбі з касогами і ясами, натомість Мстислав сприяв Ярославу в його західній політиці. 1030 київський князь здобув землі між Чудським озером і Балтикою та заснував місто Юріїв (нині – Тарту), 1030-1031 разом з Мстиславом визволив Червенські городи, які 1018 загарбав Болеслав та повернув всі етнічні українські землі на Заході, заклав місто Ярослав (нині у складі Польщі).
Після смерти Мстислава у 1036 став одноосібним володарем Русі, крім Полоцького князівства, яке батько Володимир Великий віддав в уділ роду Ізяслава. Згідно з літописом у 1036 біля Києва розгромив печенігів і на місці перемоги розпочав будівництво Софіївського собору. Однак дослідження показали, що собор було закладено раніше. У 1038-1042 здійснив успішні походи проти ятвягів (литовські племена), Мазовії, балто-фінських племен ямь і чудь. У 1043 організував похід під проводом сина Володимира та воєводи Вишати на Візантію, який проте виявився невдалим – багато воїнів загинуло або потрапило в полон. Здійснював активну оборонну та наступальну політику на всіх напрямках – заході, півночі та півдні. Для захисту південних кордонів від кочівників розбудовував міста та укріплення оборонних ліній вздовж річок Сули, Стугни, Росі, Трубежа. Зокрема заснував міста Корсунь, Юр’їв (Гюргів, нині – Біла Церква), Новгород-Сіверський, Ярославль, розбудував Чернігів, Переяслав, Володимир, Турів. Також значно розширив межі Києва (площа міста зросла в декілька разів), спорудивши «місто Ярослава» із Золотими воротами, насипав нові оборонні вали, звів чимало споруд та церков. Київ перетворився на велетенський торгівельний центр Європи з населенням близько 60 тисяч осіб.
За його урядування Русь піднялася до рівня могутньої європейської держави. Авторитет держави зміцнювався політичними союзами з європейськими володарями та шлюбами його дітей з правителями європейських країн. Доньки: Анна стала королевою Франції, Анастасія – Угорщини, Єлизавета – Норвегії та Данії, Агата – Англії. Сестра Доброніга вийшла заміж за польського короля Казимира, син Всеволод одружений з візантійською принцесою Марією, Ілля – з дочкою датського та англійського короля, Ізяслав – з дочкою польського короля Гертрудою, Святослав – з онукою німецького цісаря, Ігор – з німецькою принцесою Кунігундою. Князя Ярослава в той час називали тестем Європи. У внутрішній політиці всі зусилля зосередив на трьох ключових напрямках: об’єднанні земель Русі в монолітну потужну європейську державу, поширенні та зміцненні християнства, як об’єднуючого чинника та просвітництві. Чимало уваги приділяв створенню системи управління та удосконаленню державного апарату. Для впорядкування правових і соціальних відносин громадян за його урядування укладено збірник законів – «Правду Ярослава», яка стала найдавнішою частиною «Руської Правди». Цей правовий документ дозволив значно піднести авторитет та скріпити державну владу. Ще одним важливим чинником розбудови держави стало карбування срібних монет. Зміцненню цілісности та престижу Руси як всередині держави так і на міжнародному рівні сприяло будівництво великої кількости храмів та оздоблення їх вишуканими фресками й дорогими мозаїками, чого не могли собі дозволити багато європейських міст. За його правління також започатковано написання першого літописного зводу «Повісті минулих літ», який має непроминальне значення для української нації в усіх епохах її буття та є незаперечним свідченням тисячолітньої історичности українців.
Великі заслуги Ярослава Мудрого в утвердженні та поширенні християнства. В той час оформилася організаційна структура Церкви, укладено церковний устав, яким нормувалося життя духовенства, внормовано богослужбовий порядок, закладалися перші руські монастирі, які одночасно слугували центрами культури, канонізовано перших русько-українських святих. У 1051 за його сприяння, щоби звільнитися з-під надмірної опіки Візантії, без згоди патріарха Константинопольського собор руських єпископів обрав митрополитом Київським першого русича, а не грека, церковного діяча та письменника Іларіона. Як високоосвічений правитель всіляко сприяв поширенню освіти та культури серед провідної верстви. За його розпорядженням при Софійському соборі засновано школу та бібліотеку (понад 1000 рукописних книг), в Києві започатковано переписування книг та працю над перекладами книг з грецької й інших мов на церковнослов’янську мову. Запрацювали школи та осередки переписування книг також в інших великих містах держави.
Щоби не допустити згубної для держави та неприйнятної в світлі християнської віри міжусобної боротьби між своїми п’ятьма синами встановив правило наслідування (сеньйорату) київського великокняжого престолу. Згідно цього «горизонтального» принципу влада в стольному Києві передавалася старшому синові, після його смерти наступному синові за віком і так поки будуть живими усі спадкоємці правителя. Однак в майбутньому це не застерегло Русь від міжусобних воєн між численними нащадками і через півтора століття вона перестала існувати як єдина держава.
Останні роки життя провів у Вишгороді, де й упокоївся. Похований у Софіївському соборі, однак на сьогодні невідомо, де перебувають його тлінні останки. В комуністичні часи саркофаг з похованням князя відкривали тричі – у 1936, 1939 і 1964. У 1939 останки виявлених у саркофазі двох осіб (чоловіка і жінки) забрали до Ленінграда в Інститут антропології для досліджень. Після цього у 1940 обидва кістяки повернули до Києва, що було засвідчено відповідним актом. Кості зберігали у дубовій скриньці в фондах музею Софії Київської до 1964, після чого їх поклали назад в саркофаг. У 2009, коли українські науковці черговий раз підняли плиту саркофага, щоби наново дослідити останки, виявилося, що там є лише жіночий скелет, а чоловічий безслідно зник між 1940 і 2009. Спираючись на кілька діаспорних свідчень та публікацій (зокрема митрополита Іларіона Огієнка) сьогодні однією з робочих версій їх зникнення є вивезення їх з Києва перед відступом німців у жовтні 1943 до Варшави, а звідти в Америку, де вони до нині зберігаються в «надійних» приватних руках. У 2016 навіть Адміністрація президента України Петра Порошенка зверталася до Міністерства юстиції США з проханням допомогти в пошуку останків Ярослава Мудрого, проте виявити їх на Американському континенті не вдалося. Звісно патріотична віра в те, що колись і десь на іншому континенті таки вдасться відшукати таку архіважливу для української історії, культури та духовности реліквію є похвальною, але ж не можна відкидати й інші версії, тим більше коли йдеться про заздрісного і жадібного північного сусіда-мародера. Українські дослідники за чисту монету сприймають акт повернення останків обох осіб – князя Ярослава та його дружини Інгігерди – до Києва у 1940-му році. Але хто може гарантувати, що тоді привезли не два, а лише один кістяк, а такий дріб’язок як акт в часи тотального комуністичного терору нічогісінько не значив. У 1964, коли кості вкладали назад до саркофагу, то працівники музею мали останки тільки однієї особи і тодішній завідувач фондів Сергій Висоцький був переконаний, що це скелет Ярослава Мудрого, а скелет похованої з князем жінки залишився в Ленінграді. Ба більше завідувач з працівниками вважали, що останки повернено до Києва відразу після війни та чомусь не знали про акт з 1940-го.
Поки що ми не знаємо як насправді відбувалися події і де перебувають останки великого князя, але крім історико-культурної ця справа має також велику політичну та ідеологічну складову. Річ в тім, що Москва вже три століття нахабно та цинічно краде нашу історію, духовність, культуру з тим, щоби доточити собі яких півтисячоліття державного буття, а нас українців перетворити на біомасу без роду та племені, без історії та культури, щоби стали ми поживним перегноєм для їхньої недонації – московської орди. Тим-то так важливі для Москви награбовані артефакти, саме тому привласнюють вони собі наші імена Русь і русини, а Ярослава Мудрого зображають на своїх банкнотах, його іменем називають свої фрегати, саме тому РПЦ (в особі УПЦ МП) проголосила його благовірним. Але найбільш прикро, що наші неуки чи то за власним недоумством, а чи за чиїмись порадами (чи пак повеліннями) потурають цим московським забаганкам. Річ у тім, що на українських банкнотах у 2 гривні першого (1992) і другого (1995) випусків Ярослав Мудрий зображений відповідно до української традиції з вусами і без бороди. Саме такий вигляд викарбуваний на його княжій печатці. Проте третій випуск банкнот (2004) та металеві гривні (2004) Ярослава представляють за московською традицією з бородою. Що це – помилка через неосвіченість, а чи свідомий умисел, щоби в українцям на підсвідомому рівні нав’язувати чужинецький образ московських царів? Так виглядає, що друге, бо для чого тоді було правильний образ перших двох випусків міняти на ворожий?
