50 років тому:
20.12.1974 – у Львові народився Василь Сліпак-«Міф», оперний співак світової слави, соліст Паризької національної опери, волонтер, воїн України, Герой України (2017, посмертно). Змалку був учасником Львівської хорової капели «Дударик» (1983-1994). Співав дискантом і альтом. Про його голос диригент Микола Кацал зауважив (1995): «Його голос я навіть боюсь кваліфікувати певним терміном, бо, мабуть, такого нема». З часом виконував чоловічі баритонові та високі сопранові партії (від фа великої октави до ля другої октави), що є рідкісним явищем у вокальному мистецтві. Навчався у Львівській консерваторії (1992-1996) в класі сольного співу Марії Байко. Перед викладачами консерваторії постало складне завдання навчання за різними програмами: як контр тенора та як баритона. Вже будучи студентом багато гастролював, учасник і лауреат багатьох європейських престижних конкурсів. Від 1997 соліст Паризької національної опери. Продовжив студії у навчальному центрі Lyric Паризької національної опери. Вільно спілкувався та виконував твори французькою, італійською, англійською, німецькою, іспанською, польською та московитською мовами. 19 років прожив у Парижі, двічі отримував пропозицію прийняти французьке громадянство, проте обидва рази відмовлявся, вважаючи себе виключно громадянином України.
Вже від початку 1990-х разом із братом Орестом долучився до діяльности руху «Віра і світло», який опікується розумово неповносправними особами, виступали з концертами в колоніях для неповнолітніх. Активний учасник Помаранчевої революції (2004). Під час Революції гідности, через укладений контракт не зміг особисто бути в Києві, проте від початку подій на Майдані (11.2013) очолив волонтерський рух у Франції. З метою збору коштів влаштовував благодійні концерти, регулярно зустрічався із журналістами та політиками, організовував маніфестації проти московської агресії проти України. Для збору коштів на допомогу дітям жертв війни в липні 2014 разом із відомими європейськими оперними співаками створив фонд «Opera friends for children» («Оперні виконавці – дітям»). У грудні 2014 для допомоги українським воякам заснував благодійну організацію «Fraternité Ukrainienne» («Українське братство»). В січні 2015 долучився до діяльности (обраний заступником голови) асоціації «A travers l’Europe» («Перетинаючи Європу»), яка займалася допомогою дітям, вдовам і родинам військових (посмертно почесний голова асоціації).
Проте інтенсивна волонтерська праця не могла заспокоїти душу українського патріота. Вже на початку 2015 Василь написав Валерії Бурлаковій, воїну добровольчого батальйону «Карпатська Січ»: «Хотів з Вами товаришувати. Тяжко сидіти в тому Парижі. Душа рветься до вас». 9 травня 2015 відспівав на концерті в Парижі, а наступного дня виїхав в Україну на фронт. В лавах 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор» воював понад місяць, брав участь в боях у Пісках, в районі Донецького аеропорту, за Авдіївку. Після поранення наприкінці вересня повернувся в Париж. Тоді на рішення «зіркового співака» змінити блискучу творчу кар’єру на виснажливу працю та щоденні небезпеки війни з подивом відреагували медіа. На це Василь Сліпак з окопу влучно відповів: «О Боже, Василь Сліпак – оперний співак – їде на фронт… Наші люди люблять героїзувати будь-що. Гламурний?.. А хто сказав, що Донбас не гламурний? Ось так – Данбасс! Це також гламурне місце. Я не бачу нічого страшного в тому, щоб поміняти комфортне ліжко на бліндаж. Ми, мирні поети, співаки, письменники, вирішили приїхати сюди для підтримки. Хлопці чекають останнього бою. Щоб його виграти…». Вдруге виїхав на фронт у вересні 2015 і в жовтні знову повернувся до Парижа. В червні 2016 втретє опинився на лінії вогню і планував там залишитися на півроку. Прикриваючи побратимів як кулеметник, загинув від кулі снайпера в бою біля смт. Луганське Бахмутського району Донецької области 2016. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі. Волонтери ідентифікували снайпера, який убив українського патріота та всесвітньо відомого співака. Ним виявився зрадник Денис Єфременко на псевдо «Морячок», родом з Донецької области, який у 2004-2006 проходив строкову службу у ВМС України в Криму. Василь Сліпак посмертно відзначений «Бойовим Хрестом Корпусу» ДУК «Правий сектор» та довічно зарахований в лавах Добровольчого Українського Корпусу.
З інтерв’ю Василя Сліпака «Громадському» (червень 2015): «Україна є сильною завдяки своєму народу. Маємо базуватися в майбутньому саме на людях. “Почути свій народ” — насправді це і є суть. Наш народ дуже мудрий. Я бачу Україну успішною державою, в тому числі й на європейській арені. Якщо ми послухаємо самих себе. Тобто український народ».
З публікації французької газети «La Montagne» (1994): «Він дарує винятковий, рідкісний, нечуваний спів… Надзвичайно обдарований сопраніст, володіє тонким, вміло безмежним, що просто зводить з розуму – вібрато – сповненим могутньої сили, що невідомо як вміщається у такому молодому співаку. Ніхто, здається, так не зумів би».
Із спогадів Валерії Бурлакової про Василя Сліпака: «Інакше не міг. Інакше не зміг би дивитися собі в очі у дзеркалі. Як на мене, він хотів не просто ілюзії причетності, він хотів у бій. Міг завжди десь «відсидітися», де тихіше – і всі думали б, що герой все одно… Він хотів у саме пекло, якщо вже вирвався на фронт, нарешті, то максимально діяти, максимально приносити користь».
