630 років тому:
8.09.1395 – із московитського міста Володимир-на-Клязьмі до Москви перенесено вкрадену в Україні-Русі чудотворну Вишгородську ікону Пресвятої Богородиці, яку московити прозвали «Владімірской». Образ є однією із найдавніших ікон, що згадуються в літописах і її перебування на українських землях датується ХІІ століттям. В церковній традиції вважається, що її написав євангелист Лука в Єрусалимі. В середині V століття її перевезено до Константинополя, а 1131 Константинопольський Патріарх подарував її великому Київському князю Мстиславу Великому (син Володимира Мономаха та англійської королівни Гіти). Мстислав прославився мудрим правлінням та добрими справами, здобув великий авторитет в тогочасній Європі та невдовзі по смерти (помер 1132) проголошений Церквою святим. Зберігалася ікона у місті Вишгород, звідки й походить її справжня назва Вишгородська і, відповідно, «Владімірская» є фальсифікованою. Окремі мистецтвознавці піддають сумніву авторство письма євангелиста Луки та вважають, що написана в Києві, правдоподібно, святим Аліпієм-іконописцем. Та все ж слава про ікону швидко поширилась давньоруськими землями і повсякчас до неї приходили чималі юрми прочан.
У 1155 Юрій Долгорукий (шостий син Володимира Мономаха та його другої дружини, дочки половецького хана) втретє здобув Київ і своєму сину Андрію Боголюбському (матір – донька половецького хана) у володіння дав Вишгород. У ті часи той із синів князя, який володів Вишгородом був першим претендентом на Київський великокняжий стіл. Проте Андрія ні Київ, ані Русь-Україна з її демократичними вічевими традиціями не цікавили і він цього ж року без згоди батька втік до Володимира-на Клязьмі, прихопивши із собою вкрадену з храму Бориса та Гліба шановану народом ікону Богородиці. Саме цю ікону московити назвали «Владімірской» і сьогодні вона найцінніша реліквія московського православ’я (чи раче кривослав’я). А щоби перед цивілізованим світом якось приховати крадіжку, то вигадали байку, що цю ікону Константинопольський Патріарх подарував у 1131 Юрію Долгорукому, а вже його син Андрій Боголюбський 1155 перевіз її до Владіміра. Хоча літописи виразно засвідчують, що 1131 Долгорукий був далеко від Києва, а Боголюбський у 1155 її таки вкрав і втік з поцупленим. Вже невдовзі 15 травня 1157 Долгорукого отруїли, а ненависну киянам суздальську дружину прогнали з міста. Натомість Андрій Боголюбський замислив зробити першопрестольним містом Владімір, для чого вигадав байку, відому історикам як «Оповідь про чуда Володимирської Божої Матері» проте, що під час молитви йому буцімто з’явилася Богородиця і наказала поставити ікону у Володимирі. Ґрунтовно вивчивши стилістику цієї «Оповіді» дослідники Імператорського Московського археологічного товариства ще у 1895 встановили, що її скомпонував сам Боголюбський. Після «легалізації» вкраденого Боголюбський проголосив себе великим князем і заходився розбудовувати Владімір на подобу Києва. Проте Русь до цих намагань ставилася скептично, то ж в «боголюбивого» та заздрісного князя визрів новий план – повністю знищити Київ. (Бажання знищити Київ як великокнязівську столицю було однією із причини військової виправи Боголюбського, хоча історія ця значно складніша. Справжня причина сьогоднішньої війни Московії проти України доволі схожа з мотивами Боголюбського – знищити країну існування якої ставить під сумнів імперську велич Московії та перекреслює її претензії на першість бодай у слов’янському світі.) 1169 у перший тиждень Великого посту його військо здобуло стольний Київ, розграбувало і спалило монастирі, храми й саме місто, а мешканців жорстоко вимордувало. Вперше за історію Києва столиця зазнала такого жорстокого знищення. Мабуть за масову різню непокірного волелюбивого народу московитська кривославна церква канонізувала його у лику благовірного. Проте план Боголюбського не вдався і в скорому часі Київ зміг піднятися з руїни та забуття. Тільки тепер, коли в листопаді-грудні 1173 Боголюбський на чолі величезного війська знову вирушив карати Київ, то під Вишгородом був розбитий русько-українським військом під командуванням князя Мстислава Ростиславича Хороброго (правнук Володимира Мономаха). А вже в червні 1174 місцеві суздальські бояри вбили Боголюбського, а тіло викинули на вулицю в болото. Звісно цієї історії в московських медіа воліють не згадувати, а в школах не вивчати.
У 1395 в часі нападу Тимура Тамерлана ікону перенесено до Успенського собору Московського Кремля, проте на домагання жителів Володимира-на Клязьмі її повернено назад. Але вже у 1480 святиню остаточно забрали до Москви. У 1918 її взяли на реставрацію, у 1926 передали до Державного історичного музею, а в 1930 – до Третьяковської галереї. Від вересня 1999 перебуває в храмі-музеї Святителя Миколая в Толмачах при Третьяковській галереї.
Покищо українська ікона Вишгородської Богородиці тимчасово перебуває в московитському полоні.
