20 років тому:
17.06.2005 – у Києві померла Тетяна Яблонська, живописець, педагог. Мати – викладачка французької мови, батько – викладач словесности та графік. Перші уроки малювання разом із сестрою Оленою та братом Дмитром отримала від батька. 1928 родина переїхала в Одесу, через два роки – у Кам’янець-Подільський. Сім’я мала намір втекти з радянської імперії на захід, проте в умовлений час провідник, що мав перевести через кордон не з’явився, тому довелося втікати на схід – в Луганськ (1933). Поступила до Київського художнього технікуму (1933), після ліквідації якого закінчила факультет живопису Київського державного художнього інституту (1935-1941; майстерня Федора Кричевського). В період німецько-радянської війни евакуйована до Саратовської области в Московії; працювала в колгоспі, згодом на підприємстві. Викладач (1944-1952, 1966-1967), професор (1967-1973), завідувач кафедри композиції та керівник майстерні монументального живопису (1966-1968) Київського державного художнього інституту. Головний спеціаліст сектору інтер’єру Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проєктування (1965-1966). Член Спілки художників УРСР (1944), член правління Спілки художників УРСР (1956-1962), член правління Спілки художників СРСР (від 1963). Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (1953), дійсний член Академії мистецтв СРСР (1975), академік Академії мистецтв України (1997). Народний художник УРСР (1960), народний художник СРСР (1982).
Як мистець формувалася та змушена була працювати в єдиному офіційно дозволеному стилі соціалістичного реалізму. Можливо вперше штучність та дискомфорт цього стилю відчула, коли ще студенткою у 1938-му відвідала виставку в Москві, де в той час експонувалися твори французьких імпресіоністів. Проте навіть в жорстких умовах культурно-ідеологічного диктату вже на початках творчого шляху їй вдалося заманіфестувати свій талант, тож мисткині єдиній з курсу та першій в історії закладу де навчалася, без диплому про завершення навчання дали дозвіл презентувати власну виставку робіт (1940). Щоби не втратити можливість творити вступила в КПРС (1952), депутат Верховної Ради УРСР (1951-1958; фактично Ради статистів, які нічого не вирішували), лавреат двох Сталінських премій (1949, 1951) та Державної премії СРСР (1979), відзначена радянськими державними нагородами. Підніматись по кар’єрних щаблях та здобути офіційне визнання від влади допомогло монументальне полотно (висотою до 4 м) «Хліб» (1949); цікаво, що ця робота отримала також бронзову медаль на Всесвітній виставці в Брюсселі (1958). Однак лаври придворної (чи краще привладної) художниці мисткиню аж ніяк не приваблювали тож в міру можливостей намагалася відходити від радянського офіціозу. Усе творче життя перебувала в постійних пошуках – в багатьох роботах проглядається вплив імпресіонізму (наскільки це було можливим), чимало творів близькі до забороненого в тогочасній Україні бойчукізму, черпала натхнення та адаптувала у власній творчости українське народне мистецтво, зокрема у 1960-х з цією метою здійснювала експедиції селами, познайомилася з Марією Примаченко. У 1962-му відвідала Закарпаття і була настільки вражена народним мистецтвом горян, що майже 10 років творила полотна з використанням західноукраїнського колориту. Однак картини цього циклу не завжди наважувалася виставляти публічно. А в критичних моментах мала сміливість виявити бійцівський характер та непокору владі. Після повернення з евакуації наважилась відвідувати свого вчителя Федора Кричевського, якого після арешту НКВД ізолювало від творчого світу в Ірпені; щоби майстер не помер з голоду Тетяна Яблонська привозила йому харчі. У 1968 на з’їзді художників України піддала нищівній критиці «опіку» партійних функціонерів над мистцями, за що сама потрапила в опалу. Після завершення з’їзду її картину «Життя триває» зняли з виставки як «ідеологічно неправильну» (до виступу на з’їзді проблем з картиною не було), секретар ЦК КПУ з пропаганди А. Скаба викликав мисткиню «на килим» і заявив, що картина не зображає сучасного села, будинок старий та й одяг дівчини зовсім не радянський. Відтак Яблонську зняли з усіх посад, проте через декілька місяців, коли «за розрив з творчою інтелігенцією» з посади зняли самого Скабу, то мисткиню несподівано відновили в статусі. На жаль подарункове видання балад Івана Драча, ілюстрованого картинами Яблонської, не вдалося врятувати – комуністичні вандали знищили його за «націоналізм» ще в друкарні (вціліло лише 4 примірники).
Учасниця багатьох всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних виставок, з яких більше 30 персональних. В незалежній Україні відзначена Національною премією імени Тараса Шевченка (1988), державними нагородами та званням Героя України (2001) з врученням ордену Держави. 1997 рік ЮНЕСКО оголосила роком її імени. Двічі була замужем: від першого заміжжя з художником Сергієм Отрощенком (1910-1988) народилися доньки Олена та Ольга, від другого з художником Арменом Атаяном (1922-2021) – донька Гаяне. Всі три доньки також стали художницями. 1991 стався інфаркт, 1999 після перенесеного інсульту в мисткині відмовила права рука, наслідком чого змушена була вчитися малювати лівою рукою та з олійних фарб перейшла на пастелі. Похована на Центральній алеї Байкового кладовища. Народилася у м. Смоленськ, нині в Московії 1917.
П.С. Московськомовна вікіпедія з якогось перестраху назвала Тетяну Яблонську «совєтской русской художніцей», хоча її рідного брата радянським та українським архітектором. Зрештою самі ж визнають, що розум і раша поняття несумісні – «умом Рассєю нє панять».
