10 років тому:
25.07.2014 – у смт. Горбачево-Михайлівка Донецької области промосковськими колаборантими закатований Степан Чубенко, школяр, футболіст, український патріот.
Навчався у Краматорській загальноосвітній школі № 12. Займався греко-римською боротьбою, згодом захопився футболом – воротар юнацької команди «Авангард». Співорганізатор команди «Клубу веселих та кмітливих», учасник театрального гуртка, з друзями опікувався міським дитячим будинком, писав вірші. Під час Революції гідности активний учасник мітингів на підтримку цілісности України. Коли 12 квітня 2014 Краматорськ захопили московські окупанти разом із друзями з руху «Ультрас» зривав ворожі прапори, роздавав проукраїнські листівки, на будинках писав «Краматорськ – це Україна», пробирався на блокпости українського війська, щоби принести українським захисникам воду та їжу. Не криючись носив українську символіку, а на побоювання матері відповідав: «Чому я маю боятися чужинців? Я на своїй землі, на українському Донбасі». Хотів вступити в добробат, проте через юний вік йому відмовили. На поминальні дні (другий тиждень після Великодня) з мамою виїхав в Ростовську область в Московії, щоби відвідати могили родичів. Батьки мали намір там залишити хлопця, проте в кінці травня він повернувся в Краматорськ, заявивши, що не хоче у важкі для країни часи ховатися як «пацюк». Та все ж в червні 2014, через постійні погрози від колаборантів так званої «ДНР» змушений був виїхати в Київ до друзів. 5 липня 2014 українські війська звільнили Краматорськ і Степан негайно вирішив повернутися додому. Оскільки прямих поїздів до Краматорська не було змушений був добиратися до окупованого Донецька (дивно, але туди потяги ходили), а звідти ще близько 100 км маршруткою до рідного міста. В Києві 23 липня сів на поїзд, в Донецьку затриманий зрадниками з батальйону «Керч» за жовто-блакитну стрічку на наплечнику та шарф ФК «Карпати» серед його речей. Катувати підлітка почали ще в Донецьку, а відтак вивезли до Горбачево-Михайлівки, де продовжили жорстокі тортури, після чого вбили п’ятьма пострілами в голову. 25 липня невідомий, що представився ополченцем зателефонував метері та повідомив, що її сина заарештовано. Мати негайно виїхала до Донецька, обійшла всі будинки селища Горбачево-Михайлівка, домоглася зустрічі з головним колаборантом Захарченком і лише після цього їй повідомили, що сина розстріляли. Лише восени кати згодилися показати місце, де закопали тіло, а на очній ставці один із колаборантів сказав, що син тримався відважно, не плакав та не просив помилування. 3 жовтня тіло ексгумовано, на ньому ще видно було сліди численних катувань, руки замотані за спиною скотчем, вибиті зуби, а обличчя замотане футболкою – мабуть моторошно було катюгам дивитись в очі мужньому юнакові. На ногах не було кросівок – згодом їх батьки впізнали на фото одного з колаборантів. Вбивцями юнака виявилися троє покидьків з батальйону «Керч» – Москальов Юрій Аркадійовіч (1969 р.н., Донецьк), Погодін Вадім Вікторовіч (1971 р.н., Донецьк) і Сухомлінов Максім Вікторовіч (1984 р.н., Макіївка). Похований Степан Чубенко 8 листопада 2014 в Краматорську. Посмертно нагороджений Орденом «Народний Герой України» (8.05.2016) та Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (28.06.2017). Вояки окремого мотопіхотного батальйону «Сармат» присягнули мститися за смерть юного героя, про що засвідчили написом на кузові БМП: «Степан Чубенко – не пробачимо!». Народився у м. Краматорськ Донецької области 1997.
