30 років тому:
27.08.1995 – у м. Золочів помер Роман Дурбак, священник УГКЦ (1941), поет. Закінчив Бережанську гімназію, член Пласту. Навчався у Львівській богословській академії, від 1936 вивчав історію на Львівському університеті. Магістр теології (1937). Одружений з Анізією Салій, в шлюбі народилися дві доньки. Друкувався в галицькій періодиці. За першої радянської окупації вчитель та завідувач школи у с. Ясенівці біля Золочева на Львівщині. На початку німецької окупації рукоположений на священника, душпастирював у с. Підгайці (1941-1944), згодом Небилів. 1949 заарештований та засуджений на 10 років таборів, покарання відбував у Караганді (Казахстан). 1956 після звільнення оселився у с. Івачів Горішній на Тернопільщині, де колись був парохом батько його дружини. В літературі подаються суперечливі дані: в одних джерелах стверджується, що продовжував душпастирювати підпільно, в інших – перейшов до Московитської Православної Церкви (РПЦ), що є більш вірогідним. У 1980 кадебісти в с. Томашівці на Калущині живцем спалили в замкненому будинку його сестру Ірину з чоловіком, священником підпільної УГКЦ о. Анатолієм Гургулою. Переїхав до доньки в Золочів. З відновленням незалежности України публікувався в журналах «Україна», «Дзвін», альманасі «Біль». Народився у с. Вижній Струтин, нині Верхній Струтин на Івано-Франківщині в сім’ї священника 1914.
Лісів блакитних оксамити,
Під ними шепчуться жита.
«Вилазьте з бункера, бандити,
Ми вам даруємо життя!»
З криївки вийшли на стежину,
Обнявшись, хлопець і дівча,
В руках у них в одну хвилину
Вогниста блиснула свіча.
Вони метнули дві гранати:
Одну – розлюченій юрбі,
А другу, разом щоб вмирати.
Розбили між грудьми собі.
Одна облавників косила,
А друга рвала їх обох…
Любов, як смерть, – велика сила,
Від неї вищий тільки Бог.
1955р.
