80 років тому:
7.03.1944 – за рішенням військово-польового суду УПА розстріляний Порфир Антонюк-«Сосенко; Кліщ», командир загону УПА ім. Богуна ВО «Турів». Освіта неповна середня. Під час служби в польському війську закінчив школу підстаршин, отримав звання капрала (сержанта). Під час німецької окупації комендант постерунку поліції в селі Олевськ, нині Любомльського району. За наказом ОУН покинув службу та перейшов в Свинаринський ліс (Володимир-Волинський район), де організував сотню «ім. Івана Мазепи» (03.1943). Невдовзі в непрохідній лісистій місцевості, оточеній болотами, створив бойову базу «Січ», штаб якої локалізувався у с. Вовчак. На базі функціонувала підстаршинська школа ім. С. Петлюри. Тут працювали майстерня зброї, різноманітні допоміжні майстерні, млин, тартак, до роботи в яких залучено серед інших фахівців не українців. Гарбарнею і м’ясним цехом керували чехи, головним лікарем військового шпиталю був єврей Варм з Варшави, а його дружина працювала медсестрою, другим лікарем був єврей Грифель з Луцька, який мешкав тут з родиною. У військовому підрозділі, який виріс до рівня загону (полк), воював Азійський легіон сформований із колишніх солдат і офіцерів Червоної армії (переважно вірмен, узбеків, татар) у складі 5-ти чот (взводів) під командуванням майора ЧА Соловйова-«Солом’яного» та його заступника капітана Краснова-«Чубатого». До загону ім. Богуна входив також єдиний в УПА польський підрозділ із колишніх польських поліцаїв, які покинули німецьку службу та зі зброєю перейшли в ліс. Проте наприкінці січня 1944 цей підрозділ перейшов до 27-ї Волинської піхотної дивізії Армії крайової. Пізніше на сторону червоних партизан перейшли азербайджанець, старший лейтенант «Козаченко», лейтенанти Микола Семенюк-«Орел» та Андрій Пілішенко-«Бортенко», декілька московитів, 35 вірмен, 40 узбеків.
Станом на 30.11.1943 чисельність загону складала 1049 стрільців, в грудні через наближення фронту частину місцевих вояків відпущено в рідні села. В числі найважливіших боїв загону знищення німецької залоги у Домінополі (17.04.1943), відбиття нападу німецько-польського карального формування чисельністю понад 500 вояків при підтримці авіації біля с. Літин (24.07.1943; загинуло від 80 до 180 гітлерівців, 22 повстанці та більше 100 мешканців с. Туличів), бій з німецьким полком при підтримці бронеавтомобілів, кількох танків, бронепотяга біля с. Радовичі (7-9.09.1943; за німецькими даними вбито і поранено 208 вояків), бій чоти Андрія Марцинюка-«Берези» біля с. Новий Загорів (8-11.09.1943). В літературі повстанцям Антонюка-«Сосенка» інколи приписують знищення на шляху Брест-Ковель шефа спецвідділів СА та особистого друга Гітлера, обергрупенфюрера Віктора Лютце (3.05.1943), проте більшість дослідників заперечує цю подію. Важкі бої загін ім. Богуна звів із рейдуючою дивізією червоних партизанів «ім. Сидора Ковпака» під командуванням генерал-майора Петра Вершигори (кінець січня 1944) чисельністю від 1400 до 1500 вояків. Сили повстанців на той час нараховували від 400 до 500 стрільців (приблизно один курінь). Перед появою більшовицьких партизан із загону відібрано 25 осіб для навчання в старшинській школі (12.1943), відтак 90 вояків згідно наказу Групи УПА «Турів» (01.1944), а перед самим наступом червоних сотню Павла Микитюка-«Нерозлучного». В критичний момент боїв чота Азійського легіону під командуванням «Ташкента» здала греблю і міст в Домінополі через річку Турію, перейшла на бік червоних, що відкрило шлях до штабу «Січі» та дало можливість знищити повстанську базу. В літературі подекуди стверджується про розгром загону (на той час фактично куреня), проте це не відповідає дійсності. Згідно свідчень учасників боїв повстанські втрати були великі, проте більшовиками не вдалося розбити жодного відділу. Курінь Антонюка втратив близько 160 вояків: 96 полонених і тих, хто перейшов на бік червоних і від 60 до 70 загиблих. Вийшли з боїв більше як 300 стрільців.
6 березня 1944 «Сосенко» заарештований СБ ОУН за звинуваченням у здійсненні, в порушення наказу Головної команди УПА, переговорів із німецьким окупантом, «чим виступив проти генеральної політичної лінії УПА». На контакт з німецьким командуванням Антонюк виходив тричі. В листопаді 1943 делегація на чолі з «Сосенком» пробувала домовитись з Володимир-Волинським крайсляндвіртом Остеном про звільнення курінного політреферента Івана Андрощука-«Андрія» та його секретарки «Оксани». Ці перемовини були безуспішними. Вдруге пробував порозумітись з командуванням 16-ї німецької танкової дивізії четвертої танкової армії про припинення репресій проти місцевого населення в обмін на відмову повстанців від диверсій на залізничних коліях. Було поставлено питання про обмін військовополоненими, а німецька сторона наполягала на спільній боротьбі з червоними партизанами. Після того як про контакти з німцями дізналось керівництво УПА вони були заборонені, проте «Сосенко» таємно вислав шефа розвідки «Остапа» на третій раунд переговорів. Після цього СБ заарештувала учасників переговорів та передала їх військово-польовому суду УПА, за рішенням якого курінний Антонюк-«Сосенко» був розстріляний. Народився у с. Бискупичі Руські, нині с. Нехвороща на Волині 1909.
До сьогодні дослідники дискутують стосовно мотивів розстрілу курінного «Сосенка». Одні виправдовують крайню міру неприпустимістю порушення наказів вищого командування в умовах непримиренної війни з окупантом, інші шукають причин у надмірній підозріливости та жорстокости з боку СБ або ж на рівні особистісних стосунків. Важко, якщо взагалі це можливо, об’єктивно оцінити події, що відбулись 80 років тому, особливо за браком документів та очевидців подій. Тому такий велетенський простір залишається для здогадок, версій, домислів, фантазій і звинувачень. Очевидною є лише істина, що реальне життя ніяк не вкладається у прокрустове ложе чорно-білого сприйняття складних історичних подій.
