100 років тому:
26.10.1926 – у с. Конюхи на Тернопільщині народився Петро Саранчук – учасник національно-визвольної боротьби, багаторічний політв’язень. Батько – колишній вояк УГА, активний громадський діяч у селі. Петро до 1939 закінчив 7 класів польської школи. За німецької окупації член Юнацтва ОУН. Навчався на «Хліборобському вишколі молоді» у Бережанах (1943), який насправді таємно здійснював військовий вишкіл молоді. У серпні пішов в УПА, проте група добровольців під час переходу в Карпати була розбита; повернувся в рідне село. Кущовий провідник Юнацтва ОУН, згодом станичний ОУН у Конюхові. 19.01.1946 потрапив у засідку НКВС, засуджений до 15 років каторжних робіт. Під час слідства внаслідок нелюдських катувань став інвалідом. Покарання відбував у м. Чусово Пермської области («Понишлаг»), м. Тайшет Іркутської области («Озерлаг»), м. Норильськ Красноярського краю («ГОРлаг»); активний учасник Норильського повстання (1953). У січні 1957 звільнений, проте із забороною повертатися в Західну Україну; оселився у м. Комунарськ Луганської области, згодом у м. Миколаїв. Перебував під наглядом КДБ. 1.07.1970 заарештований і Миколаївським обласним судом засуджений до 8 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах особливо суворого режиму. Покарання відбував у селищі Сосновка Мордовської АРСР, постійний учасник акцій протесту в таборах. У червні 1978 перевезений у Миколаївську в’язницю і в липні із завершенням терміну звільнений. Працівники Миколаївського УКДБ постійно вимагали написати «покаянного листа», погрожуючи наїздом «випадкової машини», психіатричною лікарнею або новим ув’язненням. 1 вересня 1980 заарештований втретє за «крадіжку будівельних матеріалів» – «збудував 14,35 м огорожі» і засуджений обласним судом до 5,5 років позбавлення волі. Утримувався у кримінальних в’язницях м. Ізяслав на Хмельниччині, селища Лозівський Луганської области, с. Ольшанське Миколаївської области. У в’язниці знову отримував пропозицію «покаятися», на що знову ж відповідав відмовою. За 10 днів до закінчення терміну (початок 1986) засуджений до 3 років ув’язнення «за непокору». Перебував у селищі Лозівський та у м. Суходольськ. Звільнений 28.02.1989; в ув’язненні відбув 28,5 років, пройшов 30 таборів і 14 тюрем. Повернувся до м. Миколаїв. Від моменту виникнення організацій – член Товариства української мови (ТУМ), Української Гельсінської спілки (УГС), Народного Руху України (НРУ), Української Республіканської партії (УРП), активний діяч Української Православної Церкви Київського Патріархату. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2005). Помер у м. Миколаїв 2008. Похований у родинному селі.
