30 років тому:
29.05.1995 – у Вінніпезі в Канаді помер Петро Башук-«Чок; Зборовський», діяч ОУН, військовий та громадський діяч. Навчався в гімназії оо. Редемптористів у Львові, Українській державній чоловічій гімназії у Перемишлі. Зарахований до Лювенського університету в Бельгії, проте польська влада не видала необхідних документів. Вивчав журналістику на Варшавському університеті (1933-1934). Член ОУН (поч. 1930-х), член районового проводу Белзчини. В’язень Берези Картузької (07.1934-04.1935). Після звільнення працівник видавництва «Дешева книжка» (1935-1936), філії товариства «Рідна школа» у Белзі й Сокалі (1936-1937), організатор читалень товариства «Просвіта», кружків «Рідної школи», ощадних кас Українського банку. Виїздив з агітацією в села Радехівського, Кам’янецького та Равського повітів, на Волинь і Холмщину. Член окружного проводу ОУН Сокальщини. Разом із Василем Макаром організатор нелегальної партизансько-бойової групи «Вовки» (с. Поториця, весна 1937) чисельністю 25 за іншими даними 32 бойовика, діяльність якої перервана масовими арештами (5.08.1937). Ув’язнений у тюрмі Бригідки у Львові, член Ради політичних в’язнів, учасник масового політичного голодування (1938). 16 червня 1939 разом із П. Канюкою, Я. Гайвасом та польським кримінальником втекли з в’язниці. Скерований В. Тимчієм-«Лопатинським» на Полісся (нині східна частина Брестської области в Білорусі) для зміцнення організації та підготовки повстання. Провідник ОУН на Поліссі (08.1939), організатор нелегальних переходів через кордон. З початком німецько-польської війни організатор та командир Поліського Лозового Козацтва, яке впродовж 3 днів роззброїло військові та поліційні станиці в кількох селах та створило збройні загони (загалом 218 вояків). Звів декілька бойових сутичок з відділами Війська польського, яке покинуло фронт та займалося грабунком селян, а 22 вересня захопив повітовий центр Дорогичин. Однак із приходом радянських військ Поліське Лозове Козацтво розформоване.
Повітовий провідник ОУН Белзчини (1939), співробітник Крайового провідника ОУН Івана Климіва-«Легенди». Обласний провідник ОУН Холмщини (1940), керівник організаційної референтури Холмського Українського допомогового комітету (УДК). На початку 1941 затриманий німцями та вивезений до Кракова із забороною перебувати на українських землях. Організатор похідних груп ОУН у Кракові. На початку німецько-радянської війни нелегально прибув до Львова, управитель (від УДК) перехідної станиці для військовополонених. В січні 1943 заарештований ґестапо за сприяння втечі полонених українців. З дружиною Наталією Леонтович утримувався у в’язниці на вулиці Лонцького, допити та катування проводив рафінований садист Віллі Вірзінг. В’язень концтабору Аушвіц (1.10.1943-18.11.1944). У 1946 на Світовому конгресі молоді в Празі зустрів дружину та доньку й переправив їх у Бельгію. Співорганізатор Українського допомогового комітету в Бельгії (1946), працівник Головної управи Ліги українських політичних в’язнів у Мюнхені та структур ОУН. 1949 емігрував до Вінніпега в Канаді, член Теренового проводу ОУН Канади. Член Головної управи та організаційний референт (від 1954) Ліги визволення України. Член Екзекутиви та Президії Конгресу українців Канади, діяльний член Братства українців-католиків, Товариства української студіюючої молоді ім. М. Міхновського, член Крайової управи Спілки української молоді (СУМ) та організатор осередків СУМ в Канаді, Аргентині, Бразилії і Парагваї. Засновник фундації ім. Т. Шевченка та голова комітету будівництва пам’ятника Т. Шевченку у Вінніпезі. Співзасновник кредитового товариства «Віра» у Вінніпезі. Член видавництва, редакційної колегії та постійний дописувач «Гомону України». Народився у с. Пивовщина, нині частина с. Себечів на Львівщині 1911.
