160 років тому:
10.04.1864 (в літературі також 24.07.1864) – у с. Бірки, нині Зміївського району Харківської області народилася Ольга Франко (з дому Хоружинська), перекладачка, письменниця, видавець, громадська діячка, дружина Івана Франка. Походила з старовинного шляхетського козацького роду, що з часом піддався русифікації. Проте Ольга з сестрами вирішили прислужитись Україні, тож перейшли вони на спілкування рідною мовою. Зокрема це стало одним з вагомих мотивів її рішення вийти заміж за Івана Франка. Закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат та Вищі жіночі курси у Києві, вільно володіла французькою, німецькою та англійською мовами, гарно грала на фортепіано, була «велика ентузіастка театру, музики і літератури», відзначалась високою освіченістю та прогресивними поглядами. Шлюб з Франком взяла в Павлівській церкві в Києві 16 травня 1886. Це одруження галичанина з «українкою» було небуденною подією і сприймалось як уособлення духовної і політичної єдності Західної і Східної України. У Львові активно включилася в громадську працю, коштом власного посагу з чоловіком видавала журнал «Життя і слово» (1894-1897), з Н. Кобринською співпрацювала в збірнику «Перший вінок», дописувала до численних журналів, робила переклади, допомагала чоловікові в літературній праці. А ще на її тендітні плечі повністю лягли турботи за дітей та домашнє господарство. Значною мірою своїми велетенськими здобутками Франко завдячує дружині, яка завжди стояла й досі незаслужено перебуває у тіні свого чоловіка. Попри складне власне життя завжди залишалась щирою і доброзичливою. Купляючи суниці, могла дати вдесятеро більше як просила селянка з поваги до її праці: «Як то – стільки разів треба схилятися по суниці, щоб їх назбирати, і так мало жадають за них!». А одного разу, коли їх обікрали, вона сказала, що бідний злодій теж з чогось мусить жити. Навіть М. Павликові, який вороже ставився на неї, вона допомагала у скрутні часи. Постійні клопоти, нестатки, а часом й злидні, неприхильне ставлення до неї окремих приятелів чоловіка й частини суспільства спровокувало психічні розлади і у 1914 була госпіталізована у психіатричну лікарню; відтак періодично страждала ними до кінця життя. Померла у Львові на руках чужих людей у липні 1941. Син Тарас з дітьми на той час був у Станіславі й не зміг добратись до Львова. Дочка Анна перебувала у Відні. Доля сина Петра, якого насильно забрали більшовики була невідомою. Похована на Личаківському цвинтарі поблизу Івана Франка в непримітній скромній могилці. Ця могилка наче докір нам, українцям, що ще не навчились ми шанувати наших славних попередників.
Вона зірок не діставала з неба,
Долала мовчки галицький узвіз.
Молила тихо, щоб велось, як треба,
Опліч з Франком впрягалася у віз…
Тож як жилося їй, яка була вона,
Коли підбилась слава височенько?
Проста і смертна – завше як жона.
Світило князя – князя – місяченька.
