80 років тому:
12.11.1944 – у Києві народився Олександр Авагян, археолог, спелеолог, музикант, поет. Закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту (1981). Працівник Архітектурно-археологічного загону Інституту археології АН УРСР (1981-1984), Українського спеціалізованого науково-реставраційного проєктного інституту (1985-1988). Керівник археологічних досліджень Лаврських і Звіринецьких печер та підземель Кирилівської церкви у Києві, Мовчанського монастиря на Сумщині, Острозького замку на Рівненщині, Лівадійського палацу в Ялті. Брав участь в археологічних розкопках Подолу, Печерська та Верхнього міста у Києві, у Старокостянтинові на Хмельниччині та Тульчині на Вінниччині, Святогірському монастирі на Волині, Бахчисараї (ханський палац) та Феодосії, Луцьку, Кам’янці-Поліьському та інших місцевостях України. Першим дослідив Меджибізьку фортецю. Організував вивчення печер «Озерна» та «Оптимістична» біля с. Кривче на Тернопільщині, внаслідок якого встановлено, що вони одні з найбільших у світі. Один із засновників української скелеоархеології (скелеїстики), автор наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд.
Походив із вірменського русифікованого роду, навчався в московськомовній школі, московитською почав писати перші поезії. Проте якось почув виступ студентського ансамблю «Веснянка», учасники якого записували та відтворювали українські народні пісні. З членами ансамблю виїздив у фольклорні експедиції; побачене та почуте на західноукраїнських землях перевернуло його свідомість. Після цього почав писати власні пісні, які за образним мисленням та мелодикою були співзвучні з народними. 1965 організував власний рок-ансамбль. Одним з перших творів Авагяна (у співавторстві з М. Ніколаєвим і В. Криштофовичем) була рок-опера «Марія-Оранта», тому саме так на початках був названий гурт. Однак після перших виступів ідеологами від культури ця назва була заборонена. Щоби не дратувати цензорів музиканти взяли нейтральну назву колективу – «Березень», проте й у ній пильне око радянського функціонера угледіло буржуазно-націоналістичний підступ, оскільки вона так нагадувала назву театру «Березіль», що ним свого часу керував «ворог народу» Лесь Курбас. До того ж репертуар групи складавсь з українських пісень і не передбачав виконання «рузькоязичних» та творів совєтських композиторів. Завдяки приватним контактам через звукорежисера Держтелерадіо Юрія Барановича хлопцям вдалося зробити студійний запис декількох творів. Знялися вони й для телепрограм, проте ні одної не було випущено в ефір. За Авагяном встановлено стеження і навіть декілька раз у відлюдних місцях побито. Загалом написав близько 70 пісень, з яких баладу «Либідь» взяла до свого репертуару Ніна Матвієнко. Загинув трагічно (по-звірячому вбитий своїм вихованцем) у м. Меджибіж на Хмельниччині 1988. Пам’яті Олександра Авагяна присвячено щорічний всеукраїнський фестиваль авторської пісні «Чумацький шлях» (м. Київ), названий за однією з пісень поета.
А в очах у хлопців вишні,Ой, в очах у них світанки.Ой, чом такі мальованіХодять біля тебе, біля тебе, Ганко? Бачу я тебе здалеку,З самого сивого краю,Заморочу, заморочуЯк до тебе я, Ганко, заграю. Про твої чарівні очі,Про твої чудові коси.Заморочу, заморочу,Дам тобі чого не ждеш, не просиш. В мене є доволі щастя,Бігає за мною змалку.Подарую половину,Більшу половину, Ганко. Степ широко, день високоКраєм-шляхом та б’ють коні.Я повернусь, ой, вернусь я,
Ти чекай на мене, Ганко.
* * *
Сосни не вірять в зиму –Сосни завжди зелені.Тихо лежу між ними,Сосни шумлять до мене.І тече у мені густо рибінь,Я не знаю ні спек, ні вітрів,Я – ріка русокоса Либідь,Я – дочка русло-чара Дніпра. Верби не вірять в літо,Верби бліді в задумі,Ніжно ховають віти вербиУ синюю струмінь.Я прудка в темно-донній глибі,Я несу лодії крилаті,Я – ріка, я – могутня Либідь,Всіх земних бронзотілих антів. Ночі стікають в роси,Ранки виходять з бору,Сонце із-за гір виноситьДівчина яснозора.Чуєш, серце моє, спасибі,Дай ще вільги у сині вирам,Я – сестра русокоса Либідь,Трьох синів русло-чара Дніпра.
* * *
Їхали чумаки здалеку додому,А над ними небо, мов дзеркальний дах.Чумаки з возами відбивались в ньому,Відбивався в нім Чумацький шлях. Тим шляхом їхав дід, тим шляхом їхав прадід.Чумацький шлях розкинув крила, наче птах.Чумацький шлях – то наша доля,Чумацький шлях – то наша пісня,Життя і смерть несе до нас Чумацький шлях. Вже давно немає шляху в край далекий,Не співають пісню про страждання й біль,Та лише зостався той відбиток в небі,Зірки, мов розсипаная сіль. Чумацький шлях веде у синє небо, в вічність,Чумацький шлях проліг в безодню до зірок.Чумацький шлях – то наша доля,Чумацький шлях – то наша пісня,Чумацький шлях – то є наш друг, то є наш Бог. Запалила думка серце юнакові,Туга покоління чумацьких дітей,Розшукать по шляху те щастя зіроче,Загнуздати зоряних коней. Зоряні коні мчать у синє небо, в вічність,Чумацький шлях веде в безодню до зірок.Чумацький шлях – то наша доля,Чумацький шлях – то наша пісня,Чумацький шлях – то є наш друг, то є наш Бог. Знав там, чи не знав те щастя чумакове,Запалає вмить та й згасне в той же час,Промайнув хлопчина блискавкою в небі,Зіркою спалахнув та не згас. Чумацький шлях, ти може став на зірку більше,Тебе я бачу – ти із тисячі зірок.Чумацький шлях – то наша слава,Чумацький шлях – то наша єдність,То наша доля, то є друг, то є наш Бог. Чумацький шлях веде у синє небо, у вічність,Чумацький шлях веде в безодню до зірок,Чумацький шлях – то наша доля,Чумацький шлях – то наша воля,То наша слава, то є друг, то є наш Бог! …Їхали чумаки здалеку додому…
