130 років тому:
20.02.1896 (за іншими даними 28.02 або 3.09) – у м. Липовець на Вінниччині в священничій родині народився Михайло Пікульський. Поручник царської армії, сотник 6-ї Січової дивізії армії УНР, учасник Другого зимового походу. З 1929 контрактовий старшина Польської армії, останнє звання у польському війську – майор. Учасник оборони Варшави (1939), за що нагороджений Хрестом Хоробрих. З німецького полону допомогли звільнитись активісти ОУН. З початком німецько-радянської війни вступив до Вермахту, командир українського батальйону шуцманшафту у складі армії генерала Паулюса. Потрапив в оточення під Сталінградом, однак зумів прорватись до німців. Влітку 1943 член бойової управи дивізії СС «Галичина». 1944 на території Румунії потрапив у радянський полон, відбув 12 років сибірських концтаборів. Після звільнення виїхав до Польщі (1957), де зустрівся з дружиною і дітьми, які від 1939 перебували на Сибіру. Помер у м. Ченстохова 1969.
Століттями українські вояки змушені були вибирати поміж більшим і меншим ворогом і, захищаючи власну Вітчизну, все ж проливати свою кров у чужинецьких арміях за чужі інтереси. Вперше за останні сотні років маємо Українську армію, але чи кожен громадянин України адекватно доцінює жертву вояків завдяки якій ще маємо свободу і ще не перетворились на гарматне м’ясо в лавах московської орди?
