100 років тому:
5.09.1925 – у с. Порошково на Закарпатті народився Михайло Кречко, композитор, хоровий диригент, фольклорист, педагог, публіцист. Дуже рано помер батько; кошти на навчання талановитому юнаку збирали педагоги гімназії. Закінчив Ужгородську духовну семінарію (1944), де опанував основи музичної грамоти, диригування та гри на скрипці. Поступив на історичний факультет Ужгородського державного університету (1945), проте захоплення музикою визначило остаточний життєвий вибір. У 1949 поступив відразу на два факультети Київської консерваторії: диригентський і вокальний. Навчався у класі оперного співака, професора Івана Паторжинського та класі хорового диригування професора Елеонори Скрипчинської-Верьовки. У 1954 закінчив навчання в Консерваторії з відзнакою. Художній керівник і головний диригент Закарпатського народного хору (Ужгород, 1954-1969). Поєднавши народну та академічну вокальні манери виконання істотно розширив творчі можливости колективу, за короткий час зумів значно піднести його професійний рівень. Напруженою гастрольною діяльністю в СРСР та за кодоном хор отримав всесоюзне та міжнародне визнання. У 1955 удостоєний звання Заслуженого, а у 1960 – Народного артиста УРСР.
Художній керівник і головний диригент Державної заслуженої академічної капели УРСР (нині Національна заслужена академічна капела України) «Думка» (1969-1983). Значною мірою доклався до продовження творчих традицій хору та зросту його як національного символу української хорової культури. Репертуар капели формував на творах європейської духовної музики періоду Відродження, національної музики періоду українського бароко, визначних українських композиторів і водночас на пропаганді сучасних молодих авторів Євгена Станковича, Івана Карабиця, Валентина Сильвестрова, Лесі Дичко, Юрія Іщенка, Олександра Костіна. Звісно така відверто самостійницька та «нерадянська» політика в підборі творів не могла не спровокувати незадоволення компартійних функціонерів, то ж очевидно, що маестро потрапив у немилість до вищого керівництва. «На гору» сипалися «сигнали» (доноси), а «згори» безкінечні перевірки та догани за те, що обходить художню раду, «за ідейно хибний добір репертуару, що полягав у виконанні творів духовного змісту» (1973), «за націоналістичне спрямування репертуару» (1983). І взагалі безпрецедентний випадок, коли 1981 капелу «Думка» відзначено Державною премією імени Тараса Шевченка, а про її головного диригента якось ненароком «забули». Врешті 1983 змушений був залишити керівництво капелою.
Ініціатор створення та головний хормейстер Державного дитячого музичного театру в Києві (1983-1996). Водночас викладач (від 1972) та професор (від 1990) кафедри хорового диригування Київської державної консерваторії. І всюди, де б не довелося працювати робив акцент на використанні європейської та української музики. Як публіцист безкомпромісно відстоював національні засади хорової культури. Засновник Всеукраїнського конкурсу хорових колективів імени Миколи Леонтовича, постійний член журі різноманітних музичних фестивалів і конкурсів. Довголітній ведучий на радіо та телебаченні музичних передач «Сонячні кларнети» та «Золоті ключі».
Дружина – Люція Новикова, співачка, Заслужена артистка УРСР, донька – Наталія Кречко, співачка, хормейстер, диригент, Заслужена артистка України. Помер у м. Луцьк під час участи в роботі журі Міжнародного конкурсу хорових колективів імени Лесі Українки від серцевого нападу 1996. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
