140 років тому:
28.05.1885 – у с. Іваниківка на Івано-Франківщині в священничій сім’ї народилася Марія Теодорович-Полянська (мати Моніка), монахиня Чину святого Василія Великого. В родині о. Миколи Теодоровича три доньки: Ірина, Анна і Марія – стали монахинями-василіанками, четверо синів: Павло, Євстахій, Василь і Петро – священиками. По смерти чоловіка їхня матір Харитина також стала монахинею ЧСВВ.
Марія закінчила приватну жіночу вчительську семінарію у Львові (1904), вийшла заміж за священника Амброзія Полянського. Після смерти чоловіка (1908) вступила до монастиря сс. Василіанок у Словіті, де працювала у сиротинці. 1917 Митрополит А. Шептицький призначив ігуменею словітського монастиря. 1933 зреклася ігуменства і пішла в затвор, проте через декілька місяців з наказу о. Климентія Шептицького вийшла з затвору і прийняла уряд ігумені Підмихайлівського монастиря. Співпрацювала з місцевою «Просвітою» та «Союзом українок» в ділянці просвітництва та культурного виховання селян, організувала курси медсестер, допомагала вбогим, сиротам та потребуючим, в часи німецької окупації переховувала євреїв, рятувала селян від помсти німців, а з приходом більшовиків організувала прихисток та лікування партизан УПА. 27.11.1945 заарештована і 1947 засуджена на 8 років концтаборів. Померла у концтаборі Маркова поселення Парца в Мордовії 1951. Могилу віднайти не вдалось. В даний час триває беатифікаціний процес.
«О Ісусе, Ти бачиш, що не хочу служити Тобі для нагороди, лишень для того, що Тя люблю і хочу працювати, щоби з’єднати багато душ для Тебе, єдиний мій Скарбе, Єдиний». Із записів м. Моніки Полянської, ЧСВВ.
