90 років тому:
28.08.1935 – у м. Харків померла Марія Крушельницька (Слободівна), драматична актриса, письменниця, громадська діячка. Батько Стефан Слобода був поштовим урядником. Здобула неповну середню освіту – шість класів жіночої виділової школи. Інформація в літературних публікаціях, що 1893 закінчила Львівську українську гімназію недостовірна. Шістнадцятирічною дівчиною розпочала грати на польській сцені й відразу отримала схвальні відгуки. Невдовзі перейшла на сцену галицького мандрівного театру Товариства «Руська Бесіда» (1893-1898, 1900-1901). В скорому часі здобула велику популярність та стала провідною акторкою театру. Виступала під дівочим прізвищем – Слободівна. Мала намір екстерном завершити середню освіту (1897), проте чи було це реалізовано не відомо. 1901 вийшла заміж за Антіна Крушельницького (літературознавець, згодом міністр освіти УНР, гімназійний професор) та покинула сцену. Писала нариси, новели, драми, поезію в прозі, статті переважно на теми жіночої долі та мистецтва, які друкувалися в галицькій періодиці «Буковина», «Діло», «Літературно-науковий вістник», Нові шляхи», «Нова Хата». Брала участь в організації театральних гуртків і культурно-освітніх закладів. Пропагувала ідеї емансипації жінок. Допомагала чоловікові в редагуванні журналів, підручників та художньої літератури для українських шкіл і гімназій.
Чоловік Антін Крушельницький виявився доволі непослідовним у своїх політичних та релігійних переконаннях: був радикалом-соціалістом, правим соціал-демократом, радянофілом, греко-католиком, адептом євангельських християн, атеїстом. Очевидно також мав неоднозначний характер наслідком чого в нього виникали непрості стосунки, а подекуди й конфлікти з різними угрупованнями галицької інтелігенції. Через це доводилося доволі часто змінювати місце праці та проживання (Відень, Городенка, Коломия, Рогатин, Львів) і як наслідок сім’я перебувала в постійній матеріальній скруті. Ситуація покращилася, коли Антін став частим відвідувачем радянського консульства у Львові, розпочав співпрацю з радянськими видавництвами та почав отримувати радянські гонорари. На виділені більшовицькою владою кошти видавав у Львові прокомуністичні журнали «Нові шляхи» (1929-1932) та «Критика» (1933). Марія активно допомагала чоловікові в редагуванні цих журналів. Сумнівно чи переймалася вона радянофільськими ідеями (чи іншими попередніми численними хитаннями чоловіка), впродовж усього життя нею спонукали дві нездоланні сили – безмежна любов до свого чоловіка та бажання родинного щастя й добробуту. Про це беззаперечно засвідчують її листи, що дивом вціліли у вирі буремних історичних перипетій. За пропаганду комуністичної ідеології польська влада закрила «Нові шляхи», на декілька місяців ув’язнила самого Крушельницького, а пізніше заборонила й «Критику», яку він створив після звільнення. З іншого табору також – за пропаганду комунізму, вихваляння «вільного життя під большевиками» та наклепи на український націоналістичний рух ОУН винесла йому вирок смерти. Проте, коли стало відомо, що родина Крушельницьких планує переїхати до підрадянської України, то ОУН зупинила виконання цього вироку, передбачаючи, «що в УССР Крушельницького зліквідують самі московські большевики». Дивовижно й закономірно – в скорому часі сталося саме так як передбачили провідники ОУН.
До сьогодні відкритим залишається питання чому Марія з родиною погодилася на переїзд до Большевії, як тоді в Галичині називали більшовицьку тюрму в загальнодержавному масштабі. Адже висловлювала бажання емігрувати до Канади, звідки «завжди можна повернутися, принаймні ненадовго навідуватися до Галичини». Чи спокусилися вони на процеси українізації в УССР? Але на той час більшовики українізацію вже почали викорінювати, відбувалися масові політичні репресії українських культурних діячів, тривав страхітливий Голодомор і Крушельницькі не могли про це не чути й не знати. Чи волю паралізував страх перед переслідуваннями з боку польської влади та українських націоналістів? Але ж можна було виїхати до Канади. Чи може перспективи сталого працевлаштування та стабільних заробітків? І знову ж в галицькому суспільстві було відомо про кріпацьке та злиденне життя українців у підрадянській Україні. Та все ж у травні 1934 Марія разом із чоловіком, сином Богданом та його дружиною Наталею, сином Остапом і внучкою Ларисою (донькою Івана Крушельницького) переїхала до Харкова. На той час в Харкові вже мешкали її донька Володимира (переїхала 1931) та син Іван (переїхав 1932). Волею випадку вціліла Галина Левицька, дружина Івана Крушельницького, яка через хворобу й заплановані концерти мала виїхати до Харкова через півроку. Проте дізнавшись про долю рідних «зрозуміла, що їхати туди – означає їхати на вірну смерть».
Лиш тільки вся сім’я Крушельницьких опинилася в пастці, як більшовики розправилися з використаним й уже непотрібним «біологічним матеріалом». Синів Івана і Тараса страчено 15 або 17 грудня 1934, доньку Володимиру 27 лютого 1935 засуджено до трьох років таборів, сина Богдана 26 березня 1935 – до п’яти років, чоловіка 28 березня 1935 – до десяти років, сина Остапа 10 квітня 1935 – до п’яти років. Внаслідок пережитих душевних потрясінь померла від захворювання серця у харківській лікарні. Народилася у с. Ульгівка (Ульгівок) Томашівського повіту Люблінського воєводства, нині в Польщі 1876.
На смерть страдниці чисельно відізвалася галицька преса. В газеті «Діло» Степан Чарнецький констатував: «Не мала нічого спільного з “ідеалами” свого чоловіка, та залишилась вірною обітові, що не покине його аж до смерти. Була вірною дружиною, ідеальною матір’ю і щирою українкою».
