70 років тому:
5.02.1955 – у м. Вінніпег, Канада помер Леонід Білецький, літературознавець, журналіст. Походив із шляхетської родини, батько Тимофій Білецький – православної конфесії, мати Єфросинія Білецька з дому Тхоржевська – римо-католицької. Закінчив Другу Київську класичну гімназію (1907), поступив на фізико-математичний факультет Київського університету, проте 1908 перевівся на історико-філологічний. Закінчив університет із золотою медаллю (1913) та залишений для підготовки до здобуття професорського звання.
Приват-доцент Кам’янець-Подільського державного українського університету (1918-1920), перший редактор щоденної газети «Життя Поділля». Викладач методології української літератури та історії української драми Українського таємного університету у Львові (1921-1923), дійсний член НТШ у Львові (1923). Ректор (1923-1925) Високого педагогічного інституту ім. Драгоманова в Празі. Приват-доцент кафедри української літератури (1925-1932), професор кафедри українського права в галузі дослідження старовинних пам’яток (1932-1945) Українського вільного університету в Празі. 1938 в Карловому університеті здобув ступінь доктора філософії. 1945 перед приходом радянських військ перебрався до м. Ульм у Німеччині. Член об’єднання «Мистецький український рух», співробітник Центрального представництва української еміграції, розробник навчальних програм українських освітніх закладів усіх рівнів в таборах переміщених осіб, голова філологічної секції НТШ у Європі (1947-1949). У лютому 1949 емігрував до Вінніпегу. Голова культурно-освітньої ради Комітету українців Канади, професор Колегії святого Андрея, заступник голови філологічної секції НТШ в Канаді (1952-1955). Президент Української вільної академії наук (1948-1952). Упорядник 4-томного видання «Кобзаря» (Вінніпег, 1952-1954). Досліджував проблеми методології, теорії та історії літератури й літературної критики, розробник концепції поступу українського літературознавства. Народився у с. Литвинівка на Черкащині 1882.
