140 років тому:
17.06.1884 – у с. Манаїв на Львівщині в сім’ї священника народився Костянтин Богачевський, Архиєпископ і Митрополит Філадельфійський УГКЦ (1958-1961). Навчався у Львівській духовній семінарії, на богословському факультеті університету в Інсбруку (Австрія), Мюнхені (1912-1913), доктор богослов’я (1910). Хіротонізований на священника 1909. Префект, згодом духівник Львівської семінарії, референт Львівської консисторії. 1916-1917 капелан австрійського війська, за хоробрість нагороджений «хрестом заслуги з мечами». З 1918 віце-ректор і професор Перемишльської духовної семінарії, крилошанин; генеральний вікарій (1923), Апостольський Протонотар (1923). За українську діяльність 8 місяців відсидів у польських в’язницях. Подальші декілька місяців і єпископські свячення нагадують швидше детективний сюжет, ніж виважені церковні процедури. У березні 1924 папський нунцій запросив до Варшави Богачевського, який вважав, що відбудеться звичайна розмова про стан справ в єпархії і вирушив з легким багажем. У Варшаві нунцій і єпископ Коциловський, що повернувся з Ватикану поставили запитання: чи згоден він працювати місійним єпископом? Вважаючи, що мова йде про східні українські землі, принаймні Волинь без роздумів дав ствердну відповідь. Однак йому повідомлено про намір призначити єпископом до США, де після смерті владики С. Ортинського (1916) українці вже 8 років перебували без єпископа. Ба більше, він уже не міг повертатись до Перемишля з огляду на ймовірний арешт польською владою, що значно ускладнило би справу та становище Папи. Через це тільки з папською перепусткою, без польських документів, ризикуючи бути затриманим, таємно через Прагу і Відень працівниками Ватикану був доправлений до Риму. Коли все успішно було завершено, вислав листівку до владики Коциловського, в якій умовленим шрифтом повідомив про успішний перетин кордонів і номінацію. Хіротонізований у Римі на єпископа 15.06.1924. З нагоди єпископського покликання Митрополит А. Шептицький писав: «Бог дасть В(ашо)му Пр(еосвященству) много терпіти для Божої справи, але Ексцеленція також будуть мати потіху, що працею та жертвою своєю виратують цілий той бідний народ». Новопоставлений єпископ опинився в чужому місті без жодних засобів, тож Папа подарував перстень і хрест (в подальшому владика ніколи цим не хвалився), а також йому видано гроші, щоби придбав необхідне вбрання та здійснив інші покупки. Відразу після прибуття до США відкрив Малу духовну семінарію (згодом Інститут св. Павла) у м. Філадельфія (штат Пенсильванія), розбудовував нові парафії, ініціював створення парафіяльних шкіл, колегій будинків, заснував тижневик «Шляхи» (1940) та місячник «Ковчег» (1946). Співзасновник Української бібліотеки-музею-архіву в м. Стемфорд (штат Коннектикут) – центру українства, з якого могли користати усі народи Америки. 1933 видав пастирське звернення про Голод в Україні, та ініціював допомогу жертвам голодомору, 1938 підтримав незалежність Закарпатської України. З метою самостійного фінансування українських освітніх, наукових, культурних, релігійних програм розвивав економічні структури Церкви. Після Другої світової війни створив Допомоговий комітет для емігрантів з України, у Вашингтоні заснував Велику духовну семінарію (1952). Невтомною працею вивів УГКЦ в Америці із стану занепаду у фінансово самодостатню та організаційно міцну інституцію. У 1950 іменований Папою асистентом Папського трону й Графом Римським, з 1954 титулярний архиєпископ Берое. Від 1958 перший Митрополит Філадельфійський УГКЦ. Помер у Філадельфії, США 1961.
