150 років тому:
31(19).07.1876 – у Корсуні (нині Корсунь-Шевченківський) помер Іван Сошенко – живописець, педагог. Один із найближчих друзів Тараса Шевченка.
Грамоти навчався у бабусі та сільського дяка, від 13 років вивчав малярство у вільшанського іконописця-самоука Степана Превлоцького, в якого свого часу навчалися також Тарас Шевченко та Григорій Лапченко. У 1823 році вже отримав перше замовлення від мліївської церкви, що принесло йому визнання вправного іконописця. Після восьми років художнього вишколу заробляв на життя розписом церков і монастирів. Після зустрічі з петербурзьким чиновником Рибачковим, який розповів про Академію мистецтв, думка здобути професійну освіту заполонила його розум. У 1832 році Іван з мізерними коштами подався до північної столиці, але лише 1834 року, завдяки професорові академії Василю Григоровичу, був зарахований вільним слухачем.
На початках, через брак базової класичної освіти, навчання давалося важко; також доводилося важко працювати, щоби заробити на житло та харчування. Однак за підтримки викладачів Карла Брюллова та Олексія Венеціанова зумів осягнути високий рівень майстерности, що дало змогу приватними замовленнями значно покращити матеріальний стан. Закінчив академію у 1838 році із званням вільного некласного художника.
Ще навчаючись в Академії мистецтв, влітку 1836 року (в літературі інколи подають 1835) у Літньому саду в Петербурзі зустрів Тараса Шевченка, який вправно змальовував олівцем скульптуру Сатурна. За іншою версією, Шевченка привів на квартиру Сошенка інший кріпак-черкащанин – Іван Глущенко, який також учився малювати. Саме Сошенко познайомив Шевченка з відомими діячами культури та доклав значних зусиль для викупу поета з кріпацтва. Невдовзі між ними склалися міцні товариські стосунки; деякий час вони навіть мешкали в одній квартирі (осінь 1838 – січень 1839), а згодом часто листувалися. У травні 1861 року Сошенко супроводжував труну з прахом Тараса Шевченка до України.
Вологий клімат Петербурга спричинив загострення сухот, і лікарі порадили Іванові повернутися в Україну. Від липня 1839 року – вчитель малювання у Ніжинському повітовому училищі. Жив на мізерну платню, приватних замовлень майже не мав, а щоби не втратити фахових навичок, малював краєвиди, жанрові сцени та портрети. У 1846 році запрошений на посаду викладача малювання Немирівської чоловічої гімназії. Тут одружився з Марцеліною Віргінською. Підробляв копіюванням полотен із картинної галереї Потоцького, виконував замовлення сільських церков. У Немирові покращився стан здоров’я, отримав підвищення до чину колезького секретаря, а невдовзі був обраний почесним городянином.
Від липня 1856 року – викладач малювання у 2-й Київській чоловічій гімназії. У 1863 році померла дружина. Щоби врятуватися від самотности, підбирав на вулицях безпритульних собак і котів, щодня підгодовував їх у парку.
Автор пейзажів, ікон, церковних розписів, портретів Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Ґонти, літніх людей, жанрових картин.
На початку липня 1876 року під час літніх канікул вирішив відвідати рідні місця. Дорогою до Богуслава потрапив під раптовий дощ, застудився і захворів на запалення легень; невдовзі помер у лікарні. Похований на цвинтарі в Корсуні; у 1986 році на могилі встановлено пам’ятник роботи скульптора Едварда Кунцевича. Народився у Богуславі на Київщині 1807.
