180 років тому:
14(2).06.1845 – у м. Кам’янець-Подільський народився Іван Лучицький, історик медієвіст, громадсько-політичний діяч. Батько Василь Лучицький – шляхетського походження, викладач Подільської духовної семінарії та Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії. Іван навчався у Кам’янець-Подільській чоловічій гімназії (1857-1861) та першій Київській гімназії (1861); захоплювався історією і математикою та вже в Києві віддав перевагу історії. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету (1862-1866), залишився в аспірантурі для підготовки професорського звання. Спеціалізувався з історії французького протестантизму. Викладач Києво-Подільської прогімназії (1869), приват-доцент (1870), магістр (1871), доцент (1874), доктор всесвітньої історії (1877; Петербург) та професор (1877-1903) Київського університету. Член Історичного товариства імени Нестора-Літописця. Член Київської Громади (від середини 1870-х). Гласний Золотоношського повітового земства, згодом Полтавського губернського земства; в міру сил намагався консультувати та захищати права селян у судах. Допомагав незаможним студентам, сиротам. Член редакційного комітету журналу «Киевская старина» (від 1887), співробітник газети «Киевское слово» (від 1895).
Наприкінці ХІХ століття на хуторі Коврай (на Черкащині) збудував дачу, заклав парк, де насадив дерева з різних країн світу (знищений більшовиками). Від 1903 на пенсії. Співорганізатор Українського наукового товариства (1907). Член Центрального комітету (від 1905) Конституційно-демократичної партії, депутат ІІІ Державної думи Московитської імперії від Києва (1907-1912). Належав до групи автономістів України в межах імперії, відстоював створення українських шкіл та судів, обороняв права селянства, перебував під наглядом Департаменту поліції Московитської імперії. Член-кореспондент Московитської академії наук (1908), професор Петербурзького університету, почесний член Петербурзького університету (1913). Почесний доктор Університету в Ґлазґо (Велика Британія; 1910). Досліджував історію країн Європи, зокрема французької аграрної історії та релігійних війн у Франції ХVІ століття; праці з історії французьких аграрних відносин отримали світове визнання. Вивчав історію українського землеволодіння – дослідження з соціально-економічної історії України перекладалися французькою та німецькою мовами. Виховав чимало відомих українських істориків-медієвістів. Дружина Марія Лучицька, перекладачка та громадська діячка, в шлюбі народилися 2 сина і донька. Помер на хуторі Коврай, нині с. Старий Коврай на Черкащині 1918. Похований у Києві на кладовищі біля Аскольдової могили; у 1920 більшовики сплюндрували кладовище та перетворили його на парк.
Вже не дивує, що московськомовна вікіпедія проголосила Івана Лучицького «русскім», бо що іншого можна сподіватися від цього натовпу ординців без історії, культури, чести й совісті.
