210 років тому:
2.02(21.01).1812 – на хуторі Убіжище, нині с. Мар’янівка на Полтавщині в сім’ї дрібного шляхтича народився Євген Гребінка, письменник, байкар, педагог, видавець. Старший брат архітектора Миколи Гребінки. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук (1825-1831). Уже в гімназії почав писати вірші. У 1831 повітовим дворянством відряджений у званні обер-офіцера у 8-й резервний Малоросійський полк, сформований для придушення польського повстання, проте полк з Пирятина не вийшов, а через декілька місяців Гребінка подав у відставку. 1834 переїхав до Санкт-Петербурга, де працював чиновником і одночасно викладачем у військових навчальних закладах.
В північній столиці відвідував літературні салони та познайомився з багатьма громадсько-культурними діячами. З одного боку контакти з високими сановниками допомагали у просуванні по службі, а з іншого він зумів використати широке коло знайомств для влаштування літературних вечорів у себе вдома і, що найважливіше – створення гуртка української літературно-мистецької інтелігенції. А попри службу та громадську діяльність творив і друкувався у столичних журналах. У червні 1835 Іван Сошенко познайомив його з талановитим кріпаком Тарасом Шевченком і волею випадку Гребінка відіграв ключову роль у житті Кобзаря. На той час у Петербурзі осіло чимало українців, якій займали високі посади, особливо в наукових та мистецьких сферах. Саме ця українська діаспора включно з Гребінкою та Сошенком організувала викуп Шевченка з неволі. В приватній бібліотеці Гребінки Шевченко з велетенським завзяттям наздоганяв втрачені роки, «поглинаючи» твори польських, московитських та українських письменників. Там Тарас знайомився з опублікованими шедеврами українського фольклору, «Енеїдою» Котляревського, творами українських романтиків, «Історією Малої Росії» Дмитра Бантиш-Каменського. Там, натхненний здобутим, і очевидно також й під впливом творчості Гребінки, Шевченко почав писати власні твори, якими водночас чинив вплив й на самого господаря. Про це Гребінка зазначав у листі до Г. Квітки-Основ’яненка. І знову ж Гребінка взяв на себе організаційні клопоти та познайомив Шевченка з поміщиком Мартосом, який оплатив видання «Кобзаря» у 1840.
У Петербурзі з кінця 1830-х став організатором української інтелігенції та національного літературно-культурного життя діаспори. Засновник альманаху «Ластівка» (1841) в якому друкувались молоді українські письменники. 1936 надрукував український переклад «Полтави» Пушкіна (в бурлескно-травестійному стилі), над яким почав працювати ще в Ніжині. Писав українською та московитською мовами. Московськомовні твори з одного боку давали можливість бути учасником столичного літературного процесу, а з іншого – пропагували в середовищі московитів українську тематику. Творчість Гребінки припала на період українського національного відродження, але й водночас ворожого ставлення московського царату до цих процесів та намагання остаточно асимілювати українців. Тому Гребінка почав писати у жанрі популярної тоді байки в якій символічною езоповою мовою викривав національну та соціальну несправедливість московитської імперії. В історію української літератури увійшов як найвидатніший байкар ХІХ століття, що ще свого часу засвідчив вимогливий критик Іван Франко: «Як байкописець займає Гребінка перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються ярким національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом». Успішним був і як автор прозових історичних повістей, нарисів та роману Чайковський про визвольну війну 1648-1654 років. Ранні твори писав переважно на основі українського фольклору в дусі романтизму, пізніше перейшов до реалістичного стилю. Деякі його ліричні вірші з часом стали народними піснями («Ні, мамо, не можна нелюба любить»), а романс «Очи черне, очи страстные» ще й приніс світову славу. Цікаво, що слова цього романсу написав українець Гребінка, музику німець Флоріан Герман, обробка норвежця Софуса Герделя, у світі популяризували Луї Армстронг, Патрісія Каас, Мірей Матьє, Хуліо Іглесіас, але сам романс став візитівкою Московії.
1844 одружився з Марією Ростенберг; у шлюбі народилась донька Надія (у заміжжі Базилевська). 1847 власним коштом у с. Руці Лубенського повіту на Полтавщині відкрив парафіяльне училище для бідних селянських дітей. В період з 1846 по 1848 видав вісім томів своїх прозових творів. Окремі твори перекладені болгарською, польською, сербською, угорською, чеською мовами. Помер у Петербурзі від туберкульозу 1848. Похований в с. Убіжище. У 1912 до сторіччя від дня народження на честь нього містечко, утворене об’єднанням с. Городище і станції Петрівка (за 14 кілометрів від Убижища), назване Гребінка; з 1959 – місто. В часи революції родинний гробівець зруйновано і місце поховання на довгі роки заросло бур’яном. Лише до 100-річчя від дня смерті могилу відновлено. Рішенням ЮНЕСКО день народження Є. Гребінки внесено в перелік визначних дат світу.
З листа Є. Гребінки до гімназійного приятеля після переїзду до Петербурга: «Думал я долго дорогою: що зі мною буде в Петербурзі, що я там робитиму між москалями? И вышло противное: Петербург есть колония образованных малороссиян».
