Історичний календар на лютий 2022: Едвард Козак, якого ненавидів та боявся окупаційний режим

120 років тому:

3.02(21.01).1902 – у с. Гірне на Львівщині народився Едвард Козак, художник, карикатурист, іконописець, гуморист, редактор, видавець. Походив з німецько-польської родини, проте ідентифікував себе українцем. Навчався у Стрийській гімназії, Львівській художній школі Олекси Новаківського (1927-1930), мистецьких школах Відня та Любліна. Доброволець УГА (1918). Немає достовірних даних чи належав до УВО, проте 1922 перебував під слідством у справі УВО. У міжвоєнний період редактор та ілюстратор сатирично-гумористичних журналів «Зиз» (1926-1933), «Комар» (1933-1939), ілюстратор видань найбільшого в Речі Посполитій українського видавничого концерну Івана Тиктора (1933-1939), українських журналів «Світ дитини» і «Дзвіночок» (1931-1939), розписував церкви, писав олійні картини, створював театральні декорації та костюми. Член Асоціації незалежних українських мистців (1932-1939), Товариства українських письменників і журналістів. Особливо дошкульними були його карикатури на комуністичний окупаційний режим в підрадянській Україні, через що з початком війни у 1939 змушений був виїхати до Польщі. З приходом в Галичину більшовиків мистця розшукували радянські спецслужби, проте його уже не було у Львові. До 1941 ілюстратор видань Українського видавництва у Кракові, журналів «Юні друзі» та «Дорога», голова мистецької організації «Зарево». 1941 повернувся до Львова, проте 1944 знову змушений був емігрувати на Захід. Голова Української спілки образотворчих мистців (з 1945), редактор журналу «Лис Микита» у Мюнхені (1948). 1951 переїхав до Детройту у США. Займався оформленням книг і журналів, видавав власний гумористичний журнал «Лис Микита» та провадив власне видавництво з такою ж назвою, розписував церкви, писав гумористичні вірші, фейлетони. Отримав першу нагороду на великому конкурсі мультиплікаційних фільмів у Детройті (1955-1957). На еміграції близько 700 картин зберігаються у приватних і публічних колекціях. Помер у США 1992.

Люлі, люлі, спи, мій сину, —

Свище вітер без упину,

Й попід вікна там-назад

Блудить-мудрить листопад.

Та головку наклоняє,

Одну думку він думає:

Про роки оті минулі,

Як збивали листя кулі.

Про велику ясну днину —

Люлі, люлі, спи, мій сину.

Другу думу як думає,

У віконця заглядає,