160 років тому:
5.08.1865 – у с. Василівка на Полтавщині народився Феофіл (в світі Федір) Булдовський, митрополит і архиєпископ УАПЦ. Батько Іоанн Буловський був священником. Закінчив Лубенське духовне училище (1880) та Полтавську духовну семінарію (1886). Одружився з донькою лікаря Олександрою Яремейко, яка походила з козацького роду. Рукоположений єпископом Полтавським Іларіоном на священника (1887). Душпастирював у містечку Маячка, від 1890 в Полтаві. Вже в цей час відзначався українськими патріотичними поглядами. У Маячці відкрив церковно-приходську школу, школу на хуторі Водолага, народну чайну з бібліотекою, організував церковний хор, у Полтаві поряд із душпастирським служінням вчителював у навчальних закладах міста.
Співініціатор скликання Надзвичайного з’їзду духовенства і мирян Полтавської єпархії (3-6.05.1917) на якому виголосив доповідь «Про українізацію Церкви». З’їзд ухвалив запровадити українську мову в богослужіннях, відновлювати українські звичаї та обряди, нові храми будувати в українських архітектурних традиціях, українізувати духовні школи, не допускати московитів до архієрейських урядів в Україні. Також З’їзд скасував губернську духовну консисторію (затверджувалася в Петрограді) та замінив її Єпархіальною церковною радою (управлінням); член Єпархіального управління. Однак попри активну проукраїнську позицію категорично не погоджувався з неканонічним («самосвятським») створенням Української Автокефальної Православної Церкви на Всеукраїнському Православному Церковному Соборі (14-30.10.1921). У 1920 заарештований ВЧК (всєросійская чрєзвичайная коміссія), проте через півроку поки що випущений на волю. Причини арешту та звільнення, через велике число можливих чинників і обставин, до сьогодні залишаються незрозумілими. На той час о. Булдовський належав до РПЦ, а ця структура була в пріоритетах на знищення з боку більшовицького режиму. Однак священник входив до активної проукраїнської частини духовенства на землях України, діяльність якого значно послаблювала цю Церкву, тому така діяльність на перший погляд виглядала ніби корисною для Кремля. Але з іншого боку для Москви особливо небезпечними були процеси національного самоусвідомлення окупованих немосковитських земель і Москва за жодних обставин не могла допустити неконтрольованого їх поширення. Отець Федір належав до тієї частини українського патріотичного духовенства, яка намагалася встановлення автокефалії канонічним (законним) шляхом і через це опинилася в протистоянні з духовенством УАПЦ, що своєю чергою послаблювало національний рух в церковній сфері і це було дуже корисним для чекістів. Тобто діяльність священника була спрямована на послаблення як РПЦ, так й УАПЦ, що до часу було вигідним для більшовиків. Також треба враховувати, що окупаційний московський режим в національних відновлено-окупованих регіонах на початку 1920-х ще був доволі слабким і змушений був діяти обережно та не поспішаючи.
14 січня 1923 у Полтаві прийняв монаший постриг з іменем Феофіл і хіротонізований на єпископа Лубенського та Миргородського під юрисдикцією Московського Патріархату. Ініціатор скликання Лубенського собору (4-5.06.1925), на якому створено Українську Соборно-Єпископську Церкву (6 єпископів та між 200 і 300 парафій переважно на Полтавщині та Харківщині). Такий розвиток подій повністю влаштовував більшовиків, оскільки новостворена церковна структура була негативно налаштована одночасно як до РПЦ так і УАПЦ (Лубенський собор відмежувався від «контрреволюційної тихоновщини» [РПЦ] та «прихованої петлюрівщини, що звила гніздо в липківському самосвятстві» [УАПЦ]). В окремих історичних працях стверджується, що створення цієї Церкви інспіровано органами ДПУ. Обраний другим заступником архиєпископа Павла Погорілка, у 1927 головою президії Собору Єпископів України, а після арешту Погорілка від січня 1929 став митрополитом цієї Церкви з місцем осідку в Харкові, а згодом у Луганську. Після ліквідації Соборно-Єпископської Церкви та закриття останньої її парафії у Луганську (1937) переїхав до Харкова, де замешкав у своїх родичів як приватна особа. Двох його синів – професора Владивостоцького університету Олександра та священника в Харкові Олексія Булдовських, а також зятя Григорія Кислякова більшовик розстріляли у 1937. Третього сина, священника Віталія Булдовського більшовики вбили ще в часі революційних подій.
В період німецької окупації єпископ Мстислав Скрипник переконав владику Феофіла приєднатися до УАПЦ; від липня 1942 митрополит і архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ. В скорому часі під його урядом опинилися Харківська, Полтавська, Сумська та Курська єпархії УАПЦ. З поверненням більшовиків був єдиним єпископом, хто не виїхав на еміграцію. 12 листопада 1943 заарештований органами НКВД. Замордований в катівні НКВД у Харкові 1944.
