120 років тому:
23(10).06.1905 – у м. Кисловодськ Терської области в Московії помер Данило Мордовець, письменник, публіцист, знаний історичною та побутовою белетристикою. Походив із давнього козацького роду – прадід Данила був співробітником гетьмана Івана Мазепи та передав у спадок родині чимало документів з тієї доби. Дідо – запорізький сотник Сліпченко-Мордовець ще був вільною людиною, а вже батько Данила закріпачений і лише важкою працею зумів викупити собі волю. Сусіди-московити називали батька «хохлом старого закала», а московські чиновники спотворили його прізвище з Мордовця на Мордовцев.
Данило дуже рано став повним сиротою, то ж виховувався в рідні в Данилівці. Закінчив з похвальною грамотою Усть-Медвецьке окружне училище (1839-1844) та гімназію в Саратові (1844-1850). Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Санкт-Петербурзького університету (1851-1854); захистив кандидатську дисертацію та здобув золоту медаль. Повернувся до Саратова, де понад 30 років служив чиновником (1886 вийшов у відставку), редактор «Саратовських губернських відомостей» (1856-1862). Одружився з вдовою Анною Пасхаловою, в якої було троє дітей; в шлюбі з Данилом народилася донька Віра. 1854 потоваришував з Миколою Костомаровим, який був засланий до Саратова після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Друзі разом їздили поселеннями Жовтого Клину та збирали фольклорно-етнографічні матеріали з життя українських поселенців. Костомаров мав вирішальний вплив на формування Мордовця як письменника на історичну тематику
Ще в студентські роки почав писати літературні твори українською мовою, одним із перших перекладав українською повісті Миколи Гоголя. Відвідав Петербург, де познайомився з Тарасом Шевченком, друкувався в журналі «Основа», активно співпрацював з численними московитськими часописами. Після придушення польського повстання (1863), через заборони друку української літератури, змушений був писати переважно московитською мовою. Проте тематика творів надалі залишалася українською, а найвизначніші свої романи перекладав українською (так, роман «Сагайдачний» переклав тричі, поки не осягнув бажаного результату). Подібно до Миколи Гоголя з теплотою та любов’ю описував українців, та саркастично – московитів (хоча, зрештою, як художник слова реалістично змальовував те, що бачив). Вивчаючи життя та побут українців двічі (1883 і 1886) мандрував Великою Україною, надовго зупиняючись у Києві та Харкові. Чимало долучився до вшанування Тараса Шевченка, присвятивши поету кілька дописів та виступаючи як один із організаторів Шевченківських вечорів у Петербурзі (1880-1904). Засновник Товариства імени Т. Шевченка для допомоги уродженцям «Південної Росії» (Великої України), що навчалися у вищих навчальних закладах Петербурга, засновник і перший голова Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книг. Діяльно допомагав у виданні творів українських письменників у Петербурзі. Обстоював окремішність і самобутність української мови та право навчання у школах рідною мовою, виступав проти цензурних заборон друку українського слова, публікував статті на захист українського театру проти нападок московських шовіністів. Автор численних романів, повістей, п’єс, поезій, публіцистичних і полемічних статей, спогадів про визначних діячів української культури (у 1901-1915 вийшло 60-томне зібрання творів у 75 книгах). Іван Франко високо оцінив українські твори Мордовця, зазначивши, що письменник належить до «великих майстрів української мови» та водночас у некролозі (1905) окремі твори визначив як «невдатні задля перестарілої манєри автора». Окремі українські діячі сучасники Мордовця (Кесар Біликовський, Борис Грінченко, Михайло Грушевський та ін.) звинувачували його в антиукраїнстві та трактуванні української літератури як провінційної. Але попри все сьогодні ані в Україні, ані в Московії ім’я письменника майже невідоме читачам – в Московії на заваді стоїть українська тематика, в Україні – московитська мова, якою написано більшість творів. На схилі літ захворів на запалення легенів та виїхав на лікування до Кисловодська, однак зміна клімату вже не допомогла. Похований у Ростові-на-Дону на Новоселівському цвинтарі. Народився в українській слободі Данилівка, Землі війська Донського 1830.
