80 років тому:
1.11.1944 – помер Андрей Шептицький – пастир Церкви та етнарх нації.
Особистість, значення якої простягається далеко поза межі однієї Церкви чи однієї нації, чин далеко випереджує свій час, а здобутки і спадок завжди будуть безцінним скарбом як української нації, так і світової спільноти. Праведний Андрей був саме тим пастирем і прийшов саме у той час, коли його найбільше потребували українці.
Немає ділянки національно-культурного та релігійного життя українців, де б владика Андрей не проявив себе як захисник гідности та прав українського народу. В часах революції він підніс голос в обороні державного суверенітету України, за що був інтернований (1918 – 1919) та заарештований (1923 – 1924) поляками. Згодом він протестував проти польських пацифікацій та нищення українських православних храмів на Холмщині, Підляшші і Волині. В часи першої радянської окупації виступив проти насадження атеїзму в школах, видавав пастирські послання до молоді, батьків, ченців. У 1938 Митрополит привітав і благословив проголошення незалежности Карпатської України, а у 1941 привітав Акт відновлення Української Держави. Він засуджував німецьку окупаційну владу і в листі до папи Пія XII назвав її “ще більш диявольською за большевицьку”. Як християнин та як пастир Шептицький звернувся до рейхсканцлера Гімлера з протестом проти винищення євреїв; ба більше, наражаючись на небезпеку, організував їх порятунок.
Андрей Шептицький – особистість багатогранна. Він талановитий організатор та керівник. Завдячуючи йому, УГКЦ настільки піднеслась і зміцніла, що з успіхом витримала усі випробування другої половини XX століття, вийшовши з них переможцем. Неоціненною є заслуга митрополита і в пробудженні національної свідомости західних українців та розвитку їхнього культурного життя. Владика постійно турбувався піднесенням освітнього рівня народу. Він солідаризувався з виступами українських студентів Львівського університету (1901), домагався заснування гімназії у Станіславові і створення українського університету у Львові, ініціював заснування Львівської греко-католицької академії (1928) та створення Богословського наукового товариства (1929). Поряд з тим його батьківську опіку відчували також українці, розкидані на чужині по далеких світах.
Не менші заслуги та здобутки Шептицького в царині загальноцивілізаційних цінностей, а його екуменічна діяльність на десятки років випередила час і є надзвичайно цінним досвідом міжконфесійного спілкування в наші дні.
Дві світові війни, льодовиковий період комунізму не дозволили втілити багато думок та планів Андрея Шептицького, проте до сьогодні вони не втратили своєї актуальности. І з поміж них як духовний заповіт великого митрополита для нас, українців, є праця задля об’єднання українських церков з єдиним патріархом у місті Києві.
