«ЩО ЛЮДИНА ПОСІЄ, ТЕ Й ПОЖНЕ» [Гал. 6:7].
70 років тому:
13.05.1956 – у Передєлкіно Московської области, у віці 54 років, вчинив самогубство Алєксандр Фадєєв – московитський радянський письменник і компартійний діяч, фанатичний сталініст.
З юних літ був переконаним ленінцем-більшовиком, активним діячем збройного встановлення радянської влади в колишній Московитській імперії – полковий, згодом бригадний комісар, учасник придушення Кронштадтського повстання. Після завершення революції став своєрідним «письменницьким міністром» – фактичним керівником літературної сфери в СРСР. За його активного сприяння чимало літераторів тодішньої комуністичної імперії було репресовано та ув’язнено в концтаборах.
Написав роман про комуністичних підпільників у Краснодоні в часи німецької окупації – «Молода гвардія», який, однак, після виходу друком у 1946 році відразу розкритикували за недостатнє висвітлення «керівної і спрямовуючої» ролі Комуністичної партії. Після ґрунтовного переписування роману (1951) він швидко став культовим ідеологічним твором, обов’язковим для вивчення у школах. Стосовно цього сам письменник іронічно жартував: «Переробляю «Молоду гвардію» на стару…».
Полковник (1942), член ЦК ВКП(б) (1939–1956), кандидат у члени ЦК КПРС (1956), лауреат Сталінської премії першого ступеня (1946), депутат Верховної ради СРСР 2–4 скликань та Верховної ради РРФСР 3-го скликання. Здавалося, «життя склалось» і ніщо не віщувало біди. Проте з роками почала пробуджуватися й допікати совість. В розмовах зі старим приятелем Юрієм Лебединським він зізнавався: «Совість мучить. Важко жити, Юро, із закривавленими руками». Часто впадав у депресію, входив у тривалі алкогольні запої, навіть лікувався від алкоголізму.
Величезним психічним ударом стали хрущовська «відлига» та розвінчання культу Сталіна на ХХ з’їзді КПРС у 1956 році. Тоді ж на з’їзді Фадєєва жорстко розкритикував Михайло Шолохов. Його почали відкрито звинувачувати як одного з організаторів переслідування радянських письменників. До того ж з місць ув’язнення почали повертатися репресовані, й багатьом із них ще належало глянути у вічі та відповісти на німий докір.
До самогубства Фадєєв готувався заздалегідь. Останні два тижні взагалі не вживав алкоголю й писав листи різним людям. Один із них адресував Центральному комітетові КПРС; уперше цей лист опублікували лише у 1990 році. Правда, попри докори сумління та визнання у приватних розмовах «крови на власних руках», у листі він усе ж намагався усю вину перекласти на партійне керівництво: «Не бачу можливості жити далі. Оскільки мистецтво, якому я віддав своє життя, занапащене самовпевнено-невіглаським керівництвом партії і тепер уже не може бути виправлене. Найкращі кадри літератури у кількості, яка навіть не снилася царським сатрапам, фізично винищені або загинули завдяки злочинному потуранню можновладців. Найкращі люди літератури померли в передчасному віці. Все інше, мало-мальськи здатне створювати істинні цінності, померло, не досягнувши 40-50 років… Література віддана у владу людей неталановитих, дріб’язкових, злопам’ятних. Немає жодного стимулу в душі, щоб творити. Життя моє як письменника втрачає будь-який сенс. І з превеликою радістю, як визволення від цього мерзенного існування, де на тебе обрушуються підлість, брехня та наклеп, іду з цього життя». Відтак пострілом із револьвера в серце відданий справі Леніна–Сталіна письменник поставив логічну крапку у власній біографії. Оскільки постать Фадєєва в СРСР була широко відомою, замовчати цю подію було неможливо. Тому в офіційному некролозі в причиною самогубства назвали глибоку депресію, спричинену тривалим алкоголізмом.
