130 років тому:
3.10.1896 – у с. Миропілля на Сумщині у заможній селянській сім’ї народився Агапій Шамрай – літературознавець, історик літератури, доктор філологічних наук (1943). Закінчив Харківський університет (1921). Викладач української літератури в Харківському інституті народної освіти (1921-1924), викладач (з 1924) та професор (1929-1931) Харківського університету, завідувач сектору літератури епохи феодалізму в Інституті літератури ім. Т. Шевченка (1926-1933). Належав до числа провідних вітчизняних літературознавців. У липні 1933 через непролетарське соціальне походження та «обстоювання буржуазно-націоналістичних поглядів» в науковій роботі звільнений з Інституту літератури. Рятуючись від неминучого арешту, переїхав до Удмуртії, де викладав у педінституті м. Іжевськ. Проте харківські звинувачення дістались до Удмуртії, тому змушений переїхати до Узбекистану, де викладав у Ферганському педінституті, а відтак на Урал до м. Перм, де влаштувався у Молотівський педінститут. Наприкінці війни, коли минула загроза репресій, в жовтні 1944 повернувся до Києва. Професор і завідувач відділу західно-європейської літератури Київського університету, старший науковий співробітник Інституту літератури Національної АН України (1944-1952). Непросто в ті часи комуністичного абсурду було виживати мислячим людям, а особливо в Україні. 1946 на одному із засідань Шамрая звинуватили у космополітизмі, на що той із сарказмом зауважив, що не може бути космополітом оскільки ще вчора його звинувачували в націоналізмі. У 1949 його докторська дисертація була критикована за космополітизм вже в «Літературній газеті». Наскільки дозволяли ідеологічні обмеження досліджував українську, німецьку, англійську літератури, явище романтизму, питання теорії та методології літератури. Особливо плідно працював над вивченням та популяризацією творчости Івана Котляревського. Помер у Києві внаслідок лікарської помилки 1952. Похований на Байковому кладовищі.
