Зробити висновки
Людям притаманна характерна риса – звинувачувати в усьому інших тільки не себе. Важко признатися до вчинених помилок. Це стосується також народу. Не маю наміру виправдовувати агресивної політики сусідів щодо України (зовнішній фактор) протягом століть, але придивитися повединці та діям наших предків.
Ось деякі історичні факти. Київська Русь обіймала значну територію Східної Європи – близько 800 тис. кв. км. Вона стала однією з наймогутніших держав середньовічної Європи. Нам є чим пишатися. Однак після політичного піднесення, настало політичне роздроблення Київської Русі на землі-князівства. Між ними були складні взаємовідносини – виникали гострі суперечності, незгоди і чвари, бракувало одностайності стосовно відстоювання єдності Руської землі. У дійсності за такими висловлюваннями з історичного посібника криється кривава боротьба між братами князями, егоїзм, зловмисність, пиха, погорда, зарозумілість. Хто тут винен?
У період козацької ери знов бракує єдності та однієї мети. Якщо верхи козацтва і духовенства підтримували одну лінію, то проти цього виступали народні маси. Це загострювало соціальні, політичні та релігійні суперечності. І завжди знайшовся якийсь Гедеон Святополк-Четвертинський чи Іван Самойлович. Зі страху, задля власних амбіцій, збагачення чи привілеїв продавали державу. Слід також згадати течію, якою була малоросійська ментальність – типовий комплекс народу позбавленого своєї держави. На жаль самі українці часто були найбільшими ворогами української самобутності.
Внутрішні протиріччя, відсутність виразно окреслених політичних цілей, корупція, розкрадання державного майна, хабарництво, характеризували українську політику після проголошення незалежності України. Створено паперову державу, бо все як виявилося було на папері – кордони, армія, танки без пального.
Тому нам просто необхідно призадуматися над власними діями, промахами, марними намаганнями. Нам треба проаналізувати успіхи і поразки та зробити висновки на майбутнє.
