„Зелені” ТВ-канали в Україні на службі Кремля
Йосиф Сірка
Сьогодні можна спостерігати за тим,
як деякі українські телеканали перетворились
на пропагандистські рупори Кремля.
(Сергій Зятьєв, г. День, 20.2.19)
Пан Зятьєв правильно запримітив безкарну діяльність декотрих українських телеканалів, але не згадав, що не тільки телеканали перетворилися на кремлівські пропаґандивні рупори, але й «зелені чоловічки» Медведчук та Новінський стали справжніми російськими ґенералами-пропаґандистами «хочу бути» імперії. В інтерв’ю з Іриною Геращенко, заступницею голови ВР України Зятьєв запитав пані Геращенко, чому так безкарно займаються антидержавною пропаґандою деякі ТВ канали, але відповіді він не отримав.
Звичайно, що за дотримуванням законности повинні доглядати відповідні державні орґани – прокуратура, поліція. На жаль ми все частіше спостерігаємо, що в Україні можна на цілий світ зробити „виставу” „боротьби з корупцією” , що було вже не один раз продемнстроване з арештами високих і „крутих” держслужбовців, а результатом було цілком „тихе” їхнє звільнення і поновлення на праці.
Інтерв’ю з пані Геращенко було в газеті День оприлюднене саме в той день, коли президент України Порошенко на засіданні Генеральної Асамблеї ООН виступив з промовою, в якій пригадав світові 5-у річницю російської аґресії проти України та 5-річну війну, яка взяла вже 13 тисяч українських життів. Порошенко пригадав і жертви українськиї героїв Небесної сотні, за які Росія несе відповідальність. Він детально й фактами ілюстрував перед ООН російську аґресивність, яка не припинялася від часів Революції Гідности до сьогоднішнього дня.
І саме тут дуже доречне запитання пана Зятьєва, чому в країні, яка перебуває у стані війни з РФ дозволені телеканали, газети, радіо та журнали, які відверто пропаґують загарбницьку і ворожу до України брехливу імперську ідеолоґію? Чому досі президент не позбавив Новінського громадянства, яке він використовує на роздмухування релігійної ворожнечі в інтересах імперської російської православної церкви? Чому президент не позбавить будь-яких уповноважень кума Путіна Медведчука, який цілком відверто пропаґує розчленувати Україну, бо цього бажає його кум?
Не можна допустити, щоб в країні, яка щодня страждає від російської війни проти України, діяли будь-які теле- та радіо канали, чи друковані проросійські аґітки, переповнені брехні, про те, що і в Росії є порядні і прихильні до України люди. Чому б не зобов’язати українські телеканали та інші ЗМІ повідомляти про щоденні терпіння українських військово-полонених моряків, серед яких поранені досі страждають від осколків російської зброї, які російські „гуманісти” відмовляються вибрати з тіла поранених?
Чому українські телеканали не інформують щодня про таких невинних ув’язнених українців, якими є не тільки режисер Сенцов, чи журналіст Сущенко, але й юнак Гриб, якого викрали москалі в Білорусі і вивезли в Росію? Хіба такі вчинки російського «правосуддя» не показує обличча «доброти» росіян до українців? Дивує тільки те, що в Україні досі мають кремлівські рупори і «зелені генерали» повну волю і можливості роз’єднувати українців брехнею.
Про «доброго» вбивцю, про те, що піснею можна домогтися миру, що вовк може бути добрим сусідом овець, про те, що понад 13 тисяч українських жертв російської аґресії, окупацію та анексію української території можна «простити» задля миру в лавах відновленої імперії, заговорили вже навіть деякі кандидати на президентство. Хіба, в тому ж сенсі, заяви про охоту «зустрітися зі самим лисим чортом» (мається на увазі безрогий Путін) не є окозамилюванням і безвідповідальністю перед країною?
Вибір співачки, яка не повинна була брати участь в українському конкурсі, щодо Евробачення 2019, є яскравим доказом того, який вплив можуть зробити кремлівські пропаґандивні рупори на вибори президента України 2019 р.. Слід запам’ятати, що «чистого мистецтва» небуває не тільки в країні, яка знаходиться у війні, але й в будь-якій країні, яка ніколи не була у війні.
Думки про «мистецтво для мистецтва», яке зараз люблять висувати російські та українські співаки та артисти, які політично заанґажовані (може, часом, несвідомо) до імперської політики Путіна, які виправдовують свою безпринципнісить до окупанта їхньої країни, своєю відданістю пісенному мистецтву, мають далеке коріння в 19 ст.. Першою філософською основою теорії мистецтва задля мистецтва було вчення німецького філософа І.Канта (1724 – 1804) «про чисту форму мистецтва», а також іншого німецького філософа Ф.-В.-Й. Шеллінґа (1775-1854) про «абсолютно вільну творчість».
Отже, понад двіста років тому життя в Европі виглядало інакше і, можливо, німецькі філософи мали цілковито іншу уяву про роль мистецтва у суспільному розвитку, від суспільного стану у ХХІ- ому столітті. Звичайно, ані Кант, ані Шеллінґ не могли навіть припустити, що у ХХІ-ому столітті буде існувати така держава брехні та тероризму (збитий малайзійський літак, отруєні колишні російські аґенти Литвиненко, Скрипаль, оліґарх Березовський та ін.), якою Росію зробив її КГБ-івський вихованець Путін. А про такі «фабрики» брехні, якими є російське телебачення та радіо на різних мовах світу, німецькі філософи не могли собі уявити навіть у найжахливіших горор-снах.
«Конкурс «Євробачення» створили після Другої світової війни для того, аби країни об’єднувалися, щоби з’явилося спільне свято», – сказала співачка Maruv (Ганна Корсун) , додавши, що «не варто змішувати культуру та політику». Коли б це йшлося про країну, яка не знаходиться у стані війни з країною, куди співачка їздить на заробітки, то ще можна було б їй вислів пробачити. Але ж ідеться про щоденні українські жертви – то вбиті, то поранені, то запроторені до російських в’язниць з порушенням не тільки міжнародніх норм поведінки, але й порушенням простих людських моральних принципів – допомогти хворим, пораненим полоненим!
Отож, не культуру і політику «змішувати», а навчитися відрізняти правду від брехні – отоді й буде легше відмовитися від неморальних заробітків не тільки співакам та артистам, але й іншим, які своєю поведінкою допомагають снайперам та іншим бандитам стріляти, вбивати та калічити українських захисників Батьківщини.
Українські патріоти не для того гинули й гинуть від московської аґресії, щоб співачки, чи співаки могли їздити й співати й тим показувати свою неповагу до 13 тисяч загиблих. Пісня була й залишається також «зброєю», бо вона може об’єднувати (гімн), заохочувати, підбадьорювати (марш), провадити в бій – або й приспати немовля. Українські ж співаки демонструють своєю, нібито, аполітичністю допомогу кремлівській пропаґанді в боротьбі з українським шляхом до Европи. Та і самі організатори чомусь допустили до конкурсу співачок, чи співаків, які не повинні були брати участь в ньому, бо вони не здатні відділити зерно від полови. Тобто, не зуміли (може й не хотіли) зрозуміти, що їхні будь-які концерти в країні аґресора є пропаґандою проти української незалежности, є неповагою до жертв і підтримкою вбивці.
Любомир Мельник – канадський піаніст-віртуоз і філософ, який народився в Німеччині, а виріс в Канаді, каже, що:. «Наш корінь – це душа, музика і мова. Через музику і мову люди розуміють, можуть відчувати українську душу. Люди ще не розуміють, що звук є найбільша сила на світі. Ми маємо обов’язок зберегти Україну». Це канадський українець! Поведінка деяких сучасних українських співачок та співаків доводить, що вони не переймаються «збереженням України», але намагаються зберегти свої прибутки, які є, з морального обов’язку перед жертвами, що загинули за «збереження України”, більш ніж сумнівними.
Заступник гендиректора кримськотатарського телеканалу ATR Айдер Муждабаєв звертає увагу на те, що: «Через такие общенациональные коллаборантские отборы, через концертные и спортивные выступления в стране-агрессоре, через толерантное отношение к таким людям/событиям – через всё это в стране методично формируется “общественный запрос” на “мир любой ценой”. Который означает возвращение Украины под контроль России и Путина». (УП, 24.2.19 р.)
Пані Геращенко зазначила, що: «На моє переконання, ми маємо посилити інформаційну безпеку України. Також вважаю, що якщо телеканал порушує законодавство — на це має жорстко реагувати Нацрада з питань телебачення і радіомовлення». Але як «посилити безпеку» країни при дії реваншистських телеканалів та інших ЗМІ? Чи може хтось собі уявити, щоб 1942 р., коли німецька армія стояла перед Москвою (сьогодні російська армія стоїть, на жаль, не на російсько-українському кордоні, але на українській території Крима та східної України) в СССР існувало хоч якесь пронімецьке радіо, чи газета?! Чи міг Гітлер мати свого кума у Москві? Це аж ніяк не жарт, це дійсність, яка панує в Україні і ще й за гроші українських платників податків.
Тому, «посилити інформаційну безпеку України» можна тільки закриттям промосковських і московських каналів та ін. ЗМІ, позбавити громадянства і депортувати антиукраїнські елементи, метою яких є ліквідація Незалежкої України. Не слід чекати на наступний Майдан, бо всі знаряддя забезпечити свободу українцям вибирати українського президента, а не маріонетку на зразок кримських, чи донбаських порушників української законности, має українська влада.
Потрібно дотримуватися безпеки країни законним шляхом і не звертати увагу на викрики, мовляв, це не демократія, бо ж кремлівська влада не звертає увагу ані на демократію, ані на міжнародні зобов’язання, які безвідповідально порушує та навіть не бере огляд на міжнародні норми та закони. Росії ніхто і ніщо не загрожує, а перед Україною стоїть питання – бути незалежною, чи притоптаною на наступні століття?!
Торонто, 24.2.19 р.
