За що насправді покарали Святослава Шеремету?

Польська влада заборонила депутату Львівської обласної ради Святославу Шереметі в’їзд до Шенгенської зони на п’ять років. Офіційним приводом стала його ініціатива проголосити 2027 рік на Львівщині роком Романа Шухевича, Української Повстанської Армії та Олега Ольжича. Але чи справді причина саме в цьому?

Маю серйозні підстави підозрювати, що справжні мотиви рішення можуть бути іншими. І пов’язані вони з діяльністю Шеремети як керівника меморіально-пошукового центру «Доля». Упродовж 6–16 жовтня очолювана ним експедиція працювала в селі Ласків на Холмщині, де в березні 1944 року польські збройні формування вбили сотні українців. Під час розкопок виявлено останки понад 40 людей, серед яких, за попередніми даними, були жінки та діти. І це не абстрактні історичні дискусії. Це останки українців, знайдені в польській землі. Матеріальні свідчення трагедії українського населення сучасної Польщі, яка десятиліттями залишалася маловідомою.

І ось через п’ять днів після завершення результативної експедиції польська влада оголошує її керівника небажаною особою в Шенгенській зоні. Збіг? Можливо. Але він заслуговує на увагу. Адже рішення про вшанування Шухевича та УПА українські органи влади ухвалювали неодноразово. Нічого принципово нового в ініціативі Львівської облради немає.

Натомість результати експедиції в Ласкові привертають увагу до значно менш відомої сторінки українсько-польської історії — масових убивств українського цивільного населення польськими збройними формуваннями. У Польщі багато говорять про українську відповідальність за трагічні події Другої світової війни. Але чи готове польське суспільство з такою самою увагою говорити про злочини проти українців?

Я не виключаю, що результативна діяльність Шеремети стала незручною для певних політичних середовищ у Польщі, а рішення Львівської облради використали як формальний привід для заборони в’їзду. Яку загрозу безпеці Польщі та Європейського Союзу становить людина, яка шукає останки вбитих українців?

Водночас мене непокоїть негативна реакція частини українського суспільства на рішення Львівської облради вшанувати Романа Шухевича, УПА та Олега Ольжича. Намагання влади і певних політиків звинуватити Святослава Шеремету і депутатів Львівської обласної ради свідчить про слабкість перед зовнішнім тиском. І це неприпустимо.

Україна веде війну за власне існування. Наші воїни щодня захищають незалежність держави. Воююча Україна потребує власних Героїв, національної пам’яті та чіткого розуміння того, ким ми є і за що боремося. Можна і потрібно дискутувати про складні сторінки минулого. Але не можна перетворювати українську історичну політику на предмет погодження з урядами інших держав.

Польща є нашим важливим союзником. Ми вдячні польському народові за підтримку України. Проте союзництво не означає відмови від власної історії та права вшановувати діячів українського визвольного руху. Повага до Польщі як союзника не повинна перетворюватися на самоцензуру, а дипломатична обережність на відмову від власної історії.

Справжнє українсько-польське примирення неможливе без взаємного визнання історичних трагедій. Польські жертви мають право на пам’ять і гідне поховання. Українські – так само.

Тому історія зі Святославом Шереметою потребує не лише дипломатичних пояснень, а й перегляду заборони та гарантій продовження пошукових робіт.

Бо право українців знати власну історію не може залежати від політичних рішень Варшави.