Як довго ще будуть вбивати бандити українців?
Йосиф Сірка
Мала грудка, але чистий сир. (нар. прислів’я).
Щоденні повідомлення про порушення тзв. домовленостей про всебічне і „безстрокове” припинення вогню на російсько-українському фронті Донбасу, викликають не тільки сумнів щодо „домовленостей”, але й ганьбу та недовіру до тих, хто ці „домовленості” підписував. До щоденних порушень „домовленостей” цілковито вкладається інформація про те, що за минулий рік російські бандити (переважно снайпери) вбили 132 українських військово-службовців та 700 поранили. Щоправда статисти не повідомляють скільки поранених солдат померло, бо тоді б було підтверджено, що втрати були більшими.
Якщо підрахувати втрати вбитих та поранених, протягом усіх років війни Росії проти України, то число українських втрат сягає кількох тисяч. Справа в тому, що статистика не вдається до пояснень, скільки з-поміж поранених повернулося до війська, скільки залишилося каліками, скільки досі не можуть собі дати ради з посттравматичним синдромом.
Нова влада в Україні захопилася „пацифістськими ідеями”, але не взяла до уваги, що споконвічний ворог України ніколи не дотримувався жодних домовленостей, зокрема, коли вони могли бути корисними противникові. Про це вже знав перший канцлер об’єднаної Німеччини Отто фон Бісмарк (1815 – 1898), якому приписують слова: „Жодна угода з Росією не варта навіть ціни паперу, на якому вона написана.
Хіба слова Бісмарка не підтвердив понад 130 років пізніше президент РФ В. Путін, який звів на нівець підпис президента Росії під „Гарантією” державного сувереніттету та територіяльної цілісности України в Будапешті 1994 р.? Або ж тзв. Мінські угоди, які вже шостий рік Путін навіть не думає виконувати, незважаючи на те, що сам їх підписав! Дуже можливо, що президент Зеленський ще цього не чув, а його побратими з 95 кварталу, які творять коло його найближчого оточення, також у скриптах своїх театральних виступів такого не прочитали.
А можна було надіятися, що Зеленський, може, знає, як бореться з ворогами Ізраїль, який має подібних сусідів, як і Україна – одні заздрять його існуванню, інші взагалі не хочуть його визнати державою. А щодо кількості, то вороги Ізраїлю мають більше війська, ніж він всього населення. В цьому пункті українці в кращому становищі, бо ж, хоча РФ має велику армію, але вона не перевищує населення України.
Існування Ізраїля є доказом того, що перевага якості над кількістю однозначна – в даному випадку якість, відвага та винахідливість ізраїльтян повинна б стати прикладом для українців. Саме тут Зеленський повинен би не тільки брати приклад із одноплемінників своїх предків, але й попросити фахової допомоги. Ізраїль не побоявся навіть порушити кордон з палестинцями, коли ті не припиняли кілька днів обстрілювати ізраїльську територію ракетами. Україні ж ідеться не про порушення кордону з Росією, але про щоденне вбивання, чи калічення військових та цивільного населення з окупованої української території.
Бандити-снайпери на окупованій територї порушують усякі воєнні етичні та моральні засади, коли ховаються за дітей і так стріляють! Саме так загинув старший солдат Василь Лісіцин, якого вбив снайпер, ховаючись за маленькою дівчинкою. Фото про це було викладене у групі 28-ої ОМБр ім. Лицарів зимового походу у Facebook. Кати тзв. народних республів „переплюнули” свого роботодавця та ідейного кервника Путіна, який ще в березні 2014 р. заявив, що „для захисту” російськомовних українців російські війська буть стояти за спинами українських жінок і дітей! Садистські снайпери вирішили це продемонструвати з-поза спини маленької дівчинки.
Неморальне й злочинне провадження Росією війни проти України, яку вона не визнає, бо не визнає українську націю, повинно б знайти вже давно відважних і винахідливих військових, бо політики не здатні на жодні плани, якщо нема можливості щось украсти, когось обдурити.
Найбільша перешкода для українського війська криється в тому, що воно за 28 років незалежности не позбулося численного ґенералітету, серед якого безліч людей, які досі не можуть спромогтися на українське слово і існують в армії як „совєтські офіцери”, а на „общепонятном” здають позиції ворогові, що задокументували під час пропуску банди Ґіркіна-Стрелкова із Слов’янська до Донецька, чи при прямому розстрілі біляДебальцева, в Іловайську та на інших відтинках фронту. Внаслідок зради загинула досі невідома кількість українських патріотів, а винних вже шостий рік шукають. Зрештою, продажних і нікчемних типів можна знайти і серед нижчих офіцерів, які можуть продати за «цапову душу» розвідника, чи постового під дуло московського снайпера.
Повідомлення 19-го січня н.р. про смерть солдата та десять поранених зайвий раз підтвердили слова Бісмарка і це мало б, нарешті, навести на думку не тільки політиків, але й військових – потрібно шукати інший шлях звільнення окупованої території. Відомо, що сотки (якщо не тисячі) українських військових проводили тзв. стажировки в різних арміях країн НАТО, українські солдати брали й беруть участь у різних міжнародних акція ООН. Отже, не такі вже й „нездари”, чи „невдахи” українські солдати, бо ж їм дякують за участь.
Але вже шостий рік війни повинен показати інший план звільнення територій, бо ж щоденні втрати української армії не зменшуються від нових „домовленостей”, але зростають. Зрештою, коли були б вже силою пішли визволяти 5 років тому, то втрати могли бути меншими ніж вони є на сьогодні. Оскільки Кремль твердить „нас там нєт”, то не слід згадувати чорта з московського болота, а слід взятися за очищення української землі від нечисті, яка завдає шкоди і людям і природі, бо ж це нечисть, яку слід слід знищити, їхні сліди дезинфікувати.
Українці довели, що вони були не тільки винахідниками: Пулюй, Сікорський, Корольов та десятки інших, але й військовими стратегами, завойовниками: Володимир Великий, Іван Сірко, Богдан Хмельницький, Роман Шухевич та сотки інших, які народ високо оцінює й шанує. Саме таких людей мав на увазі Іван Пулюй, коли сказазав: „Нема більшого гонору для інтеліґентного чоловіка як берегти свою національну честь та без нагороди вірно працювати для добра народу, щоб забезпечити йому кращу долю”.
Сподіваймось, знайдеться в Україні людина, яка знає не тільки найновішу історію Ізраїлю, але й історію Старого Завіту, де юнак Давид переміг велетня Голіята, а це дуже важливо, бо й Фінляндія у війні з СССР 1939-40 рр. нагадувала біблійську історію, коли Москва мала більше війська, ніж Фінляндія населення, але не піддалася, чим підтвердила істину, що якість важливіша від кількости. Зрештою, історія українських козаків є найкращим прикладом, коли якісно кращі у ведені війни, запорожці перемагали значно більші по кількості військові сили. Отже, якщо ізраїльські солдати мають біблійський приклад Давида, українці повинні пригадати приклад небіблійських козаків!
21.1.20 р.
