Він очистив дивізію “Галичина” від московської брехні

Йосиф Сірка

Ярослав Гайдукович: На життєвих і творчих перехрестях: Роман Колісник,

Тернопіль, „Джура”, 2012 (407 сторінок).

Роман Колісник був тою людиною, яка не шкодувала своїх сил і фінансів, щоб світ довідався правду про українську дивізію „Галичина”, якої він сам був учасником. Незважаючи на те, що живих свідків тих далеких подій залишилось вже не так і багато, але правда про це військове формування перемагає. Багато з тих, колись молодих патріотів-ідеалістів України, які готові були жертвувати життям за незалежну Україну, відійшли передчасно у вічність і про них вже ніколи нічого не довідаємось.

По іншому склалася доля „дивізійника” Романа Колісника. Незважаючи на те, що, як сам пан Роман висловився: „моя вдача здавна хворобливо встидлива і боязка. І без амбіцій вибиватися…”, він все ж вибився у загальновизнаного письменника не тільки в діаспорі, але й в Україні.

Гадаю, що жодні інші військові формації 2-ої світової війни не зазнали такої брехливої пропаґандистської нагінки, як цьому було (і ще й досі триває) з брехнею про УПА та дивізією „Галичина”. Їх звинувачували у всіх можливих гріхах, з яких був найбільшим – коляборанство з фашистами. Все це було тільки тому, що йшлося про відданих патріотів України, які хотіли бачити свій народ вільним від окупантів, незалежно, чи вони нацисти, чи комуністи.

На 407 сторінках книги Я. Гайдуковича читач знайомиться з людиною, яка, чи не найбільше з дивізійників, внесла світла у роз’яснення причин і мети дивізії „Галичина”. У вступній статті „З такими генами прийшов на Божий світ” (стор. 5 – 36) Гайдукевич подає життєвий шлях Романа Колісника, який у 19 років добровільно зголосився до дивізії „Галичина”. Саме вчинок цього юнака є яскравим прикладом того, що українська молодь воєнного періоду жила ідеалами служити Батьківщині, Україні, а не Гітлерові, чи Сталінові. Роман Колісник пройшов вишкіл і війну та тяжкі повоєнні роки – спочатку в Німеччині, потім в Австралії і, зрештою, в Канаді.

Цей патріот-ідеаліст міг би бути прикладом для молоді в Україні, де у школах обмежують вивчення української історії, де серед молоді зростає тенденція виїхати за кордон, щоб заробляти гроші й купувати гарні речі. Брак патріотичного виховання, любові до своєї країни віддзеркалюється зокрема у байдужості студенства до подій в Україні. Обіймання посади міністра освіти Д.Табачником, який вже не раз ображав не тільки історичні постатті України, але й сам народ, було б достатньою причиною до повстання студентів у будь-якій цивілізованій країні, а українські студенти не спромоглися в жодному вищому науковому закладі масово запротестувати, страйкувати проти цього українофоба.

В часі, коли в українських вишах купують оцінки на іспитах, купують свідоцтва, дипломи, наукові титули, було б доречним звернути увагу на життєвий шлях Р.Колісника. Цей журналіст, письменник, науковець, громадський діяч, меценат вже 1946 р. навчався в Господарській Академії при УВУ в Мюнхені. Він вивчав німецьку й англійську мови, був 6 років лісорубом в Австралії, а потім, вже не „першої молодості,” переїздить до Канади, де продовжує працювати, а увечері навчатися. В Канаді він закінчив технікум та уніерситет, але ніколи не забував про Україну. До Канади переїхав саме задля України, бо бачив, що тут може для неї більше зробити, ніж в Австралії.

В розділі „Документи, Грамоти…” (стор. 41-62) поміщені деякі документи та світлини Р.Колісника, які він передав до Тернопільського обласного краєзнавчого музею (понад 1500 одиниць).

Основний розділ „Листи” (стор. 64-392) є свідченням активної діяльності Колісника – журналіста, письменника, діяча і, в першу чергу – патріота України. Поміж численними людьми, з якими Р.Колісник провадив листування, знайдемо проф. О.Горбача, проф. В.Кубійовича, Ю. Стефаника, проф. Кедрина-Рудницького, проф. В.Жилу та багатьох інших діячів української науки, культури та політики.

Особливу увагу привертає листування з родиною проф. О.Горбача, з якою його поєднувала не тільки ідея розвитку укр. науки, ширення правди про український визвольний рух під час 2-ої світової війни, але й дружба. Посередництвом пані Г.-А. Горбач Колісник був у зв’язку з німецькою групою Аmnesty international, яка опікувалася деякими українськими дисидентами в СССР. Автор цих рядків сам завозив матеріяльну допомогу Л.Лук’яненкові, Осадчому, О. Шевченкові, В.Овсієнкові, М.Гориневі та ін. від групи, організованої Р.Колісником та німецькими „опікунами” дисидентів. Роль пані Г.-А.Горбач у допомозі українським дисидентам (зокрема таким як В.Мороз, подружжя Руденків та Й.Тереля) досі ще належно не оцінена, але саме із листування можемо побачити хоч крихітку тої праці, яку провадила ця мужня жінка, яка відома також численними перекладами українських поетів на німецьку мову, передовсім поезії В.Стуса, коли той мучився у совєтському концентраційному таборі.

Надзвичайно важливим вкладом Р.Колісника є його діяльність щодо роз’яснення заснування, мети та існування дивізії „Галичина”. Саме листування з В.Кубійовичем (стор. 117 -125), який був не тільки відомим вченим-географом, картоґрафом, але й очолював Український Центральний Комітет – єдину офіційну, визнану німцями, організацію, яка займалася соціальною опікою українців у Генеральній губернії. 1943 р. Кубійович брав активну участь у створенні дивізії „Галичина”. Листування між Колісником та Кубійовичем вказує на важливість появи книги-спогади майора дивізії „Галичина” Вольфа-Дітріха Гайке (Wolf-Dietrich Heike „Sie wollten die Freiheit”, 1973) українською (Українська дивізія „Галичина”; Історія формування і бойових дій у 1943 – 1945 рр., Торонто-Париж-Мюнхен 1970) й англійською (W.-D. Heike, The Ukrainian Division “Galicia” 1943 – 1945; A Memoir, New York 1988) мовами.

Р.Колісник познайомився з книжкою спогадів німецького офіцера ще в рукописі і захопився нею, але щоб видати її книжкою в серії видань НТШ, про що він і радився з В.Кубійовичем, то потрібні були до них наукові коментарі. Колісник не тільки зайнявся перекладом спогадів, але й науково-дослідницькою працею. Він шукав матеріяли в архіві Гіммлера, який зберігається в Національному архіві у Вашінґтоні, досліджує та опрацьовує протоколи Військової управи Української дивізії „Галичина”, які появилися книжкою 1990 р.. Він один з перших звернув увагу на те, що у боротьбі проти більшовизму із 38 дивізій “Waffen-SS” (військ-СС) лише половина складалася з німців, а решта з інших національностей Европи, серед них одинока українська дивізія „Галичина”. Він підкреслив також, що існував Козацький корпус і дві російські дивізії генерала Власова, але тільки українська дивізія під кінець війни вийшла формально зі складу військ СС і склала присягу на вірність українському народові!

Німецький офіцер своєю книгою підтвердив, що українські вояки у Вермахті були українськими патріотами.

Комуністична пропаганда, яку продовжують ідеологи російської імперії, завжди дивізію Галичина називала колаборантами, нацистами. Вони ніколи не згадували, що в німецькому війську були дві російські дивізії генерала Власова та корпус козаків, бо вони не були українськими.

Саме у очищенні дивізії „Галичина” від комуністичної брехні велика заслуга Р.Колісника і сьогодні панує ясна думка і правда про те, що українські вояки дивізії „Галичина” були патріотами України, а мета їхньої боротьби була Незалежна Україна.
Після появи наведених праць про Українську дивізію „Галичина” появилася низка наукових праць таких поважних авторів як Т.Гунчак, М.Мельник, М.-О. Лоґуш та ін., але всі вони послуговувалися започаткованою працею Колісника, його порадами, допомогою. Загалом, науковий та письменницький доробок Романа Колісника, члена Національної спілки письменників України, становить майже 800 позицій, що засвідчує його надзвичайну творчу продуктивність.

Коли б в Україні була українська, а не окупаційна, влада, то саме особа Романа Колісника могла б бути зразком для молоді, яка виростає без любові до рідного краю, до рідної мови. Цей виходець із українського села пройшов світом (навіть написав книгу „Довкола світу, Київ, „Ярославів Вал”, 2006), але любов до своєї мови, до своєї батьківщини зберіг, а доказом і підтвердженням цього і є поява книги про нього.

Вміщене листування Колісника з різноманітними людьми показує на широкий діапазон його зацікавлень, які постійно були поєднані з метою допомогти Україні, чи то вже на ділянці мови, літератури, історії, політики, чи просто матеріяльна допомога батькам та майже всьому селу, з якого він виїхав 19-річним, а навідався до нього вже, будучи на пенсії.

Про свої життєві „митарства” Р.Колісник дуже стисло говорить у „Postscriptum до біографій романа Колісника” (стор. 37-40): „Крім секретарювання в громадських організаціях, на пост котрих тяжко було кого-небудь знайти, бо ця „офіційщина” займає багато часу й треба бути „письменним”, велику частину свого часу, поза звичайною працею, я присвятив, силою обставин, неординарним справам, а саме: допомозі українським дисидентам, підтримці єврейсько-українського товариства, авторам історичних праць про дивізію „Галичина” та, найбільше, журналові „Вісті комбатанта”. (Всі пости в громадських організаціях неплатні. стор. 37).

Отаким скромним, але постійно активним і творчим є Р.Колісник, який не шукав країни, щоб більше заробити і щось розкішне купити, але постійно керувався любов’ю до рідної землі, для якої він творив, за яку боровся й бореться навіть на 90 році свого життя.

Шкода, що в книжці не наведено наклад, бо масовий наклад міг би знайти місце в українських шкільних та вузівських бібліотеках і книжка могла б спонукати читачів до патріотизму, який надає не тільки моральне задоволення, але й робить людину гуманною, а не захланною, яка гониться за заробітками, продаючи рідну землю, рідну мову.

Книга „На життєвих і творчих перехрестях” вчить нас не тільки як жити і працювати, але й як любити, щоб життя було повноцінним.

28.12.2012 р.