ВЕЛИКИЙ ПОМІЖ ВЕЛИКИМИ: Свято української молоді у селі Павлів на Радехівщині.
Назву цього репортажу мимоволі визначив парох місцевого храму Петра і Павла о. Тарас Когут, коли у вітальному слові, згадуючи о. Івана Гриньоха, сказав про нього, що був це муж «великий поміж великими», чиє серце як правдивого духовного велета «усе життя билось для Бога і України».
10 травня 2018 року у селі Павлів, що на Львівщині, відбулось Свято української молоді, – правда цього разу під дещо модифікованим гаслом: «Андрей Шептицький, Йосиф Сліпий, Іван Гриньох – велети українського духу. Бог і Україна понад усе», – що стало своєрідною родзинкою павлівських святкувань.
Готуючись до Свята, яке вже традиційно присвячується вивченню життя і духовної спадщини праведного Андрея Шептицького, павлівчани вирішили дещо розширити тематику науково-практичної конференції, поглянувши на постать великого Митрополита крізь призму життєвого шляху небуденних особистостей, що оточували владику. Такий підхід виявився надзвичайно вдалим, оскільки відкрив чергову грань величі глави УГКЦ: його вміння вишукувати та оточувати себе направду визначними особистостями, гуртуючи їх навколо ідеї християнського духовного та національного піднесення рідного народу.
Одним із таких велетів, якого зродила українська земля і сформувала Українська Церква, був уродженець села Павлова о. Іван Гриньох. Постать цього душпастиря, його жертовне служіння Богові та Україні є відомою хіба для невеликого кола осіб спеціально зацікавленими історією власного народу і майже незнаною для широкого кола українців. Властиво це непросте завдання – відкрити видатного односельчанина в першу чергу для себе та місцевих мешканців і водночас актуалізувати для українського загалу питання висвітлення життєвого подвигу о. Івана Гриньоха – поставили собі за мету учні загальноосвітньої середньої школи.
Перед початком святкувань делегація Громадської ради «Святий Юр» відвідала музей о. Маркіяна Шашкевича у сусідніх Нестаничах та оглянула Павлівську школу, учні і педагоги якої готували Свято. Школа заслуговує на те, щоби її здобутки та напрацьований досвід у вихованні дітей ставити за приклад, гідний наслідування. Щойно учні переступають її поріг, як поринають у вир національного духу – і так залишаються у ньому на весь час перебування в школі. Тут кожен клас, кожен урок плекають у дітей любов до рідного краю, до України. І цей дух українства відчувався повсюди і в усьому: в оформленні школи, в підготовлених доповідях і концертній програмі, зрештою в очах дітей, в яких виразно читалась гордість за своє село, державу та за своїх славних краян. Мабуть, такою і повинна бути українська школа, призначенням якої є плекання відчуття власної гідності та національної ідентичності. І найвища заслуга у цьому належить директору Роману Єнджієвському, а разом з ним – усьому педагогічному колективові.
Цікавий і неординарний випадок стався перед початком святкувань. До Ігоря Калинця підійшла дівчинка років десяти, щоби побачити «живого поета» і продекламувати йому його вірші. Чомусь цей спонтанний, майже ніким не помічений, душевний відрух дитини настільки емоційно закарбувався у пам’яті, що за декілька днів, коли в інтернеті розгорілась дискусія про життєвий вибір, я написав: «Ось вона найвища справедливість і найоб’єктивніша оцінка твердої волі і нелукавого життєвого вибору, коли ось так просто і щиро діти дякують, знають і цитують поета. Дитячі уста не злукавлять і не збрешуть.».
Свято молоді відбувалося за вже усталеною традицією, яка включала учнівські доповіді в рамках науково-практичної конференції та презентацію мистецьких і спортивних здобутків школи. В ході виголошення доповідей часами відчувалося хвилювання учнів, але воно й не дивно, бо це ж уперше в житті їм довелось вийти на широку аудиторію, та ще й перед іменитих і титулованих гостей.
Ще однією цікавинкою павлівських святкувань, зокрема конференції, стали свідчення родичів о. Івана Гриньоха Євгена Рудя та Івана Сологуба, які відкрили чимало маловідомих фактів з життя цього великого трудівника на ниві християнської духовності та національної ідеї.
А на завершення репортажу треба згадати ще двох місцевих суспільних та культурних діячів, членів Громадської ради «Святий Юр», які також взяли найактивнішу участь в організації святкувань, – Надію Шостак та Степана Данькевича. Фактично на таких активних і небайдужих людях, як педагоги, громадські діячі, духовенство, трималась і тримається національна ідея – і, власне, саме про таких, що «невтомною працею люблять Україну», згадував праведний Митрополит Андрей Шептицький.
