ВАЛЕРІЙ ПАЦУНОВ, худрук театру “Золоті ворота”: Закордоном українським мистецтвом цікавляться більше, ніж в самій Україні
Дуже прикро, коли деякі сфери, що можуть принести Україні світове визнання і популярність, є абсолютно незатребуваними на батьківщині. Тим не менш, у нас є здобутки, за якими Україну пізнавали закордоном. Мова, зокрема, й про український театр.
Нам вдалося поспілкуватися з художнім керівником театру Валерієм Пацуновим, який розповів про творчий шлях театру, його здобутки та про те, що українське театральне мистецтво є менш привабливе для українських меценатів, на відміну від їх закордонних колег.
Доброго дня, пане Валерію! Розкажіть, будь ласка, про діяльність театру, репертуар.
Театр має солідну історію — понад 30 років вже працює. Здебільшого ставимо світову класику, хоча є і сучасні пєси, зокрема — вистава “Чорний квадрат” режисера Марка Розовського. Ставимо і українську класику, зокрема, по Ліні Костенко, виставу “Золоті ворота” Горлача, що став лауреатом Національної премії імені Шевченка. Ставимо також багато вистав по французькій драматургії. Ми граємо свої вистави в другій половині дня в Театрі Ляльок.
Які відомі артисти грають у виставах Вашого театру?
У нас система ангажементна, тобто ми обираємо з усіх акторів київських театрів та кіностудії тих, хто нам підходить на ту чи іншу певну роль. За цей час у нас грало дуже багато видатних акторів, зокрема, Анатолій Паламаренко, Ніна Матвієнко, Анатолій Решетніков, Валерій Шептекіта, Володимир Нечипоренко. У нас також грає і талановита молодь. Одним словом, збирається у нас тут справжня збірна міста Києва.
Чим особлива вистава “Чорний квадрат”, яка нещодавно зявилася в репертуарі театру? Кому належить ідея цієї вистави?
Вона є світовим рекордсменом по тривалості вистави в цілковитій темряві. Це є моновитсава, яку грає одну годину наш актор Юрій Борисенок. Поки ми провели реєстрацію цього рекорду як рекорду України і отримали на те відповідний диплом.
Сама ідея належить режисеру Марку Розовському, який написав таку от пєсу, де головний герой — художник — на виставці Малевича потрапляє в полон картини “Чорний квадрат” і опиняється всередині, тобто в темряві. Потім виявилося, що Марк Розовський сам злякався ставити цю пєсу в цілковитій темряві. І поставив виставу при світлі і від цього не дуже то й виграв. Відомо, що стан темряви загострює органи відчуттів. Тому публіка отримує не пізнані до цього враження від гри актора. Нам цікаво проводити цей експеримент і публіці, сподіваюсь, цікаво.
Висави з репертуару “Золотих воріт” граються в класичному стилі, тобто в тому, в якому вони написані, чи в модерновому?
Від перших днів існування “золотих воріт” я обрав для театру шлях образного, метафоричного напрямку. Ми проводимо не копіювання життя, а його перетворення засобами сценічних образів. Класики драматургії Меєрхольд, Курбас, Любимов є якраз представниками такого напрямку. От і ми йдемо саме цим шляхом.
Які Ваші творчі плани? Які вистави плануєте додати до репертуару театру?
Це наразі складне питання. Адже держава не може в останні роки фінансувати театр в тому обсязі, в якому хотілося. Можливостей фінансувати нові постановки все менше і менше, тому я не готовий говорити про те, що буду ставити найближчим часом з нового репертуару. Хоча, скажу по секрету, є у мене мрія поставити “Ідіот” Достоєвського. Але все буде залежати від обсягів фінансування. Зараз також намічаються гастролі, але є ряд причин, за якими не можу називати конкретні дати й конкретні плани.
В Україні публічі особистості від політики чи з шоу-бізнесу цікавляться зараз театром, зокрема — й театром “Золоті ворота”?
На превеликий жаль, дивитись на театральне мистецтво дуже рідко ходять відомі політики чи бізнесмени, хоча і варто було б. От на Заході давно існує меценатство і завдяки ньому функціонують зорема і багато театрів. У нас поки нема тих законів, які б давали можливість та народжували інтерес підтримувати театри. Тому, зазвичай, відомі публічні люди не бувають на виставах. Якщо хтось приходить, то це в якості винятку.
А чи взагалі була підтримка театру “Золоті ворота” з боку чиновників чи меценатів?
Раніше була. І це була підтримка не вітчизяних меценатів. Зокрема, свого часу фонд “Відродження” профінансував нам участь у міжнародному фестивалі в Единбурзі, найбільшому театральному фестивалі, де ми отримали 5 зірок — найвищий рейтинг для театральних колективів. Парадокс, але західні капіталісти більш зацікавлені підтримувати наше мистецтво, на відміну від наших вітчизянних бізнесменів.
Спілкувався Сергій Пархоменко
